Через упереджене ставлення до трансгендерів та людей нетрадиційної сексуальної орієнтації Східна Німеччина далеко не була раєм для життя. Гей-бари влада безжально закривала, а за будь-які прояви інакшості карала. Революційною фігурою тієї епохи стала Шарлотта фон Мальсдорф – трансжінка та гомосексуалістка. Хоча вона не була активісткою, але вплинула на життя багатьох квір-людей. Вона зберегла відданість власним бажанням в умовах нищівних режимів. Щоби врятуватися, Мальсдорф вбила власного батька, а ще була змушена працювати інформатором комуністів. Докладніше про життя неординарної персони читайте далі на berlinka.info.
Складне дитинство
Шарлотта фон Мальсдорф народилася 18 березня 1928 року в Берліні в тілі хлопчика Лотара Берфельде. У дуже юному віці дитина почала виявляти цікавість до одежі та речей для дівчат. Вона допомагала торговцю секонд-хендом прибирати квартири депортованих євреїв, іноді забираючи деякі цікавинки до власної колекції.
Зростала Шарлотта в жорстокій сім’ї, переживаючи постійний гніт через свою незвичність. До того ж батько-нацист змусив її приєднатися до Гітлер’югенду – молодіжної нацистської воєнізованої організації. Водночас була в її житті й підтримка. Зокрема, тітка-лесбійка й мама заохочували Шарлотту жити по правді. Більшу частину Другої світової війни вона провела у в’язниці для неповнолітніх через убивство кухонною качалкою власного батька. Вийшовши на волю, Шарлотта продовжила йти за покликом серця, уже не боячись покарання від домашнього тирана.
Музей старожитностей
Шарлотта фон Мальсдорф любила колекціонувати пам’ятки минулого, особливо епохи Gründerzeit. Деякі дослідники її життя стверджують, що одержимість саме цим періодом могла бути виявом туги за впорядкованістю, якої бракувало власному життю Шарлотти. Gründerzeit – це період економічного розвитку Німеччини та Австро-Угорщини у XIX столітті, що закінчився кризою 1873 року.
Зібравши достатньо речей, Мальсдорф заснувала в 1960 році в Східному Берліні (на території, підконтрольній СРСР) музей Gründerzeitmuseum. Зокрема, простір був відкритий у садибі, спорудженій приблизно в 1815-му. Шарлотта переїхала в будівлю двома роками раніше перед відкриттям музею і в такий спосіб врятувала її від знесення. Музей складається з 11 повністю мебльованих кімнат, серед яких є два жіночих салони, кімната для чоловіків і спальня. Крім старовинних меблів, чавунних печей, годинників і дзеркал, тут зберігається багато дрібних повсякденних предметів. Відвідувачі можуть ознайомитися з усіма кухонними приладами, які використовувалися приблизно в 1900 році. Заслуговують уваги й музичні шкатулки, фонографи, грамофони, піаноли та попередники музичного автомата.
У підвалі музею Мальсдорф відтворила інтер’єр гей-бару Mulackritze, який влада закрила в 1951 році та згодом знесла. Садибу оточує затишний парк. Кімнати здебільшого оформлені в стилі неоренесансу, який особливо любили нижчі та середні класи. Є також їдальня в неоготичному стилі, який був популярний серед вищого середнього класу. Садова зала використовується як місце проведення весіль на додаток до екскурсій.
З 1974 року Німецька Демократична Республіка намагалася передати музей у власність держави. На знак протесту Мальсдорф роздала деякі експонати відвідувачам. Завдяки участі акторки Аннекатрін Бюргер та адвоката Фрідріха Карла Кауля вдалося зупинити план НДР. Приватний осередок продовжував існувати навіть після падіння Берлінської стіни. У 1991 році неонацисти прибули на вечірку в саду, нанісши деяким гостям серйозні травми. Після цього інциденту Шарлотта фон Мальсдорф вирішила емігрувати. Це призвело до закриття музею в 1995 році. Після заснування Fördervereins Gutshaus Mahlsdorf («Асоціації мальсдорфської садиби») Gründerzeitmuseum знову відчинив свої двері та продовжив існувати навіть після смерті власниці.
Співпраця з урядом
Хоча радянська влада Східної Німеччини не надто толерувала трансгендерів та людей нетрадиційної сексуальної орієнтації, але вона була більш прогресивною в цих питаннях, ніж західна частина країни. Підвальний гей-бар Mulackritze в Gründerzeitmuseum став місцем прихистку для відкинутих мешканців. Західні берлінці відвідували музей, спускалися в підвал і вільно спілкувалися з жителями Східного Берліна. Здавалося б, створення цього простору означає, що Мальсдорф відмовлялася підпорядковуватися режиму. А втім, є вагомі докази того, що вона працювала інформатором «Штазі» – таємної поліції Східної Німеччини.
Попри деякі суперечності персони Мальсдорф, складно заперечити її вплив на квір-спільноту Берліна. Відновлений нею бар у підвалі став важливим місцем зібрань і подарував можливість весело провести час у безпечному середовищі. Особливо це місце любили мешканці Західного Берліна, які прокрадалися через кордон у відчайдушній спробі знайти таких же, як вони.
Останні роки та спадщина
У 1992 році трансжінці вручили орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина». У 1995-му вона востаннє особисто провела відвідувачів приміщенням Gründerzeitmuseum, а через два роки переїхала на старий курорт у Швеції, де відкрила ще один музей. Шарлотта фон Мальсдорф померла від серцевої недостатності під час візиту до Берліна 30 квітня 2002 року. Її життя можна описати як шлях аутсайдера, який вижив навіть в умовах нацистського періоду, контрольованої комуністами Східної Німеччини та жорстокого гноблення квір-спільноти.
Автобіографію Мальсдорф Ich bin meine eigene Frau («Я сам собі дружина») перетворили на п’єсу та фільм. Кінокартина вийшла на екрани в 1992 році, її зрежисував німець Роза фон Праунгайм. Фільм привернув світову увагу й був представлений на Берлінському міжнародному кінофестивалі та Міжнародному кінофестивалі в Торонто. У ньому літня Шарлотта фон Мальсдорф власною персоною розповідає про цікаві випадки зі свого насиченого подіями життя. Деякі сцени навмисне драматизовані, хоча й засновані на реальних подіях.
За сюжетом, дівчинка в тілі хлопчика прибирає в домі доброзичливого двоюрідного дядька. Вона відкриває свою гендерну ідентичність під час канікул у Східній Пруссії, де мешкає в родині трансгендерної тітки Луїзи. Тітка дозволяє Шарлотті випробувати жіноче вбрання, а ще дає прочитати книгу Магнуса Гіршфельда «Трансвестит». Повернувшись до Берліна, після смерті двоюрідного дядька, Шарлотта опиняється в повній милості свого жорстокого батька. Намагаючись врятувати матір і себе від фізичних покарань деспота, вона забиває батька до смерті, через що потрапляє за ґрати. Поразка Німеччини під час війни та вторгнення союзників дозволяють їй вийти на волю.
У фільмі демонструється й любовна історія, зокрема Шарлотти та її коханця Йохена, з яким вони були разом 27 років аж до його смерті. Крім того, розповідається і про роман із роботодавцем Зітценау, у якого Шарлотта працювала хатньою прислугою. Вони будували стосунки кілька років, поки здоров’я Зітценау не погіршилося, через що він помер. Ich bin meine eigene Frau – це історія жінки, яка жила і процвітала, прийнявши свою ідентичність у всій повноті. На це здатна лише по-справжньому сильна духом людина.