Берлінка Текла Шенфельд мала сорок один рік, коли  вона зреклася свого попереднього життя. Текла вирішила стати монахинею й стала нею. Вона живе в спільній квартирі з сестрами в Марцані. Текла говорить, що цей шлях вона обрала для себе ще в дитинстві. Більш докладно про життя берлінської черниці читайте на berlinka.info.

Бідна, безшлюбна та слухняна

Текла Шенфельд склала вічні обітниці. Тепер вона черниця і хоче залишитися такою назавжди: бідною, безшлюбною та слухняною. Вона членкиня ордену «Медичних сестер місіонерок». 

Текла оселилася в Марцані, одному з районів Берліна, в спільній квартирі з трьома своїми сестрами. Вони іноді дивляться «Таторт», по черзі готують і прибирають. Вранці Текла їде на метро до Марієнфельде, де викладає в школі, як вчителька для дітей з особливими потребами. Сестри встановлюють час спільних молитов за допомогою календаря.

Станом на 2016 рік у Берліні налічувалось 258 черниць і 115 монахів, які молилися в 63 монастирях Берліна. У багатьох з них є проблеми з народженням дітей, але не у всіх. Речник Берлінської архієпархії Штефан Фьорнер вважає, що медичні сестри-місіонерки – впевнені в собі та рішучі жінки, які знають, чого хочуть. 

Орден «Медичних сестер місіонерок»

Якщо говорити про орден «Медичних сестер місіонерок», то його заснувала корінна австрійка Ганна Денґель. Вона кілька років працювала медичною місіонеркою серед бідних у північній Індії, тепер це Пакистан. Там на власні очі стала свідком хвороби та смерті мусульманських жінок і дітей, звичаї яких не допускали їх до медичної допомоги від лікарів-чоловіків. Після місяців подорожей, під час яких вона читала лекції про умови в Індії та розмовляла з багатьма членами духовенства, Денґел прийшла до висновку, що лише група релігійних сестер, які мають професійну підготовку, як лікарі, можуть допомогти цим жінкам. В іншому випадку вони були відрізані від відповідної медичної допомоги через культурні та релігійні традиції. Однак такий план суперечив канонічному праву того часу, яке забороняло членам релігійних установ займатися лікарською практикою.

З усім тим, вона склала статут для тієї громади, яку мала на увазі. Ганна Денґел переїхала до Сполучених Штатів, почала збирати кошти та привернула увагу своєю ідеєю. Вона розглядала це не лише як справу милосердя, але і як справу справедливості. 12 червня 1925 року Римо-католицька церква надала дозвіл на заснування нової громади, а 30 вересня того ж року «перша четвірка» небайдужих жінок об’єдналася у Вашингтоні, щоб заснувати власний медичний орден – Товариство католицьких медичних місіонерок.

Щаслива черниця

Для Текли Шенфельд це вирішальний крок на шляху, який почався для неї в дитинстві. Вона виросла в Кройцберзі, тут у неї були друзі, дівчина співала в гурті. У жінки, природно, були стосунки з чоловіком, вона хотіла дітей. Тому зараз, Текла Шенфельд знає від чого відмовляється. Відповідаючи на питання чому, говорить, що навіть у дитинстві відчувала тугу за домом, бажання, яке ніхто не міг задовольнити. Це, на думку жінки, несправедливо стосовно її партнера, він нічого не може з цим вдіяти.Саме тому вона з ним розлучилася. Пізніше, знайомий повів її в Марцан до монахинь, на консультацію. Так все і сталося.

Жінка носить простий срібний перстень у формі хреста, це єдина прикраса яку має. Вона вважає, що багатьом берлінцям чогось бракує. Треба знайти відповідь на питання, що робить ваше життя повноцінним. Це не обов’язково має бути Бог – це можуть бути діти, якісь завдання. Але про це треба дізнатись, вважає черниця. Багато людей, на її думку, не хочуть про це знати. Це робить їхнє життя сумним. У Текли Шенфельд все по-іншому. Тому 200 друзів, родичів і монахинь після церемонії постригу піднесли тост за новоспечену черницю з бокалами шампанського. А Текла говорить: «Я щаслива!»