У 2020-х роках у столиці Німеччини поступово відроджується одна з найвишуканіших традицій німецького світського життя – Берлінський пресбал (Berliner Presseball). Вперше він приймав гостей у 1872 році і поступово став дзеркалом часу, в якому зустрічалися не лише журналісти, а й політики, митці, бізнесмени та зірки публічного життя. Від самого початку пресбал планувався не як розкішна вечірка, а жест солідарності – на зразок Віденського балу письменників і журналістів. Його мета була проста й шляхетна: підтримати колег, які опинилися у скруті, об’єднати професійну спільноту не за посадою, а за переконанням у силі слова. Далі на berlinka.info.
Берлінський вальс часу
Листопадовий Берлін 1900 року мав, чим здивувати, і не лише першим снігом чи інтелектуальними дебатами у кав’ярнях Унтер-ден-Лінден. Справжньою соціальною сенсацією місяця став Фестиваль Берлінської асоціації преси, що відбувся 10 листопада у самісінькому серці німецької влади – Рейхстазі. Це був не звичайний бал, а ритуал визнання професії, яка зазвичай перебувала у тіні. У розкішних залах, оздоблених імперськими прапорами, зібралися провідні представники державної влади, мистецтва, науки та фінансів. Серед присутніх був і державний секретар фон Рігтгофен, що представляв новопризначеного канцлера Бюлова, який того вечора був викликаний до кайзера.
Парадоксально, але саме з канцлера й почалися перші проблеми. Перший бал преси збиралися провести ще у 1872 році, але тоді журналісти посварилися між собою через особу Отто фон Бісмарка. Канцлер, відомий своєю недовірою до преси, для багатьох був небажаним гостем. Тому презентацію балу довелося відкласти аж на 8 років. До речі, Бісмарка так і не запросили. У 1900 році у Баневій залі Рейхстагу програма розпочалася з пісень Берлінського пісенного ансамблю та оперних співаків із Дрездена. Потім були виступи оркестру фузилерського полку, святкові зали, танці та розмови. Репортери писали, що бал тривав аж до світанку, коли навіть останні гості покинули освітлену Валлот-будівлю. Це була не просто ніч розваг, вторговані кошти передали на підтримку журналістів, які того потребували.
В обіймах слова й музики
А вже невдовзі пресбал у Рейхстазі назвали Німецьким — щорічну, масштабну подію у самому серці столиці. Символічним став 1909 рік, коли на захід почали приходити канцлери. Це означало, що професія журналіста стала більш шанованою, а репортери перебувають поруч із владою. У буремні “золоті двадцяті” відомий сатирик Берліну і хронікер пресбалів Курт Тухольський зазначав, що провідні діячі преси сиділи у ложах. А у перерві могли поспілкуватися з представниками всіх цивілізованих держав.
Все змінилося у 1933 році, коли до влади прийшов Адольф Гітлер. Вільні та неформальні зустрічі Берлінського пресбалу перетворилися на ретельно зрежисований ритуал, підпорядкований новим правилам. Усе мало відбуватися рівно й одностайно – такою була суть “Gleichschaltung”, яку називали тоді насильницькою координацією суспільства, керовану самим Йозефом Геббельсом. Після Другої світової війни центр подій тимчасово змістився до Бонна, який став новою столицею ФРН. Саме там, у Бад-Ноєнарі, а згодом у готелі “Maritim”, відродився Федеральний бал преси. Вже без імперських залів, але з новими символами, це був приватний вечір із танцями, музикою та інтригами, де журналісти могли запросити політиків – або навпаки.
Світло софітів і тіні історії
Фото: Гельмут і Ганнелоре Коль на Федеральному балу преси, 1987 рік
Особливим став Німецький пресбал 1970 року. На хвилі реформ епохи Віллі Брандта захід, що проходив у залі Бетховена, отримав іронічний девіз “Bonnjunktur” – гра слів на зразок “економічного зростання у Бонні”. Атмосфера була насиченою, але при цьому легкою і навіть часом комічною. Про формування міфу балу свідчили й численні історії. Потім одні учасники згадували інтерв’ю на сцені з юною олімпійською чемпіонкою Гайде Розендаль, інші – незграбність Ганнелоре Коль, на чию елегантну сукню випадково розлили келих червоного вина під час радіоефіру з її чоловіком Гельмутом Колем. До речі, тоді пан Коль миттєво зник, вочевидь, вважаючи, що ризикувати політичним іміджем заради бокала “Spätburgunder” не варто.
1970 роки стали “золотим десятиліттям” пресбалів у Західному Берліні. Навіть директор мовника “SFB” Франц Барсіг, який не вирізнявся особливою любов’ю до балів, зрештою вирішив підтримати це світське свято. Серед ініціаторів були розважальні авторитети Дітер Фіннерн і Петер Ліхтвіц, які навіть привезли з Відня маестро Роберта Штольца. Його відомий вальс “Du sollst der Kaiser meiner Seele sein” лунав у Палаці ам Функтурм, наразі з виступами Удо Юргенса та Мірей Матьє.
Майже розкол у 90-х
Але успіх не гарантував стабільність. Після відкриття гігантського Міжнародного конгрес-центру (МКС) у 1980-х роках Німецький пресбал почали проводити на новому місці. Однак одразу ж стартували проблеми. Дамські шлейфи застрягали в ескалаторах, що викликало чимало ускладнень та курйозів. Фактично елегантність не була готова зустрітися з технократією. Однак гламур залишався: серед гостей були присутні президенти, міністри, зірки і завсідники колонок “Gala”.
Після об’єднання Німеччини у 1990 році всі зрозуміли, що цей час стане кінцем західноберлінського пресбалу. Журналісти зі Східного Берліна, які щойно влилися до об’єднаної асоціації, не поділяли подібних сентиментів, їм були ближчі формати “літніх фестивалів”, як за часів СЄПН і газети “Neues Deutschland”. Спроба поєднання балів західного та східного формату одразу ж зазнала поразки.
На фінальному акорді століття
Останнім яскравим спалахом стали два розкішні вечори у Державній опері Унтер-ден-Лінден, які нагадали, яким цей бал міг бути, і чим більше не стане. Це був фінал у стилі опери – гарний, голосний, трохи меланхолійний. Темами цих двох заходів стали Італія та Латинська Америка, прибуло чимало іноземних державних гостей та світових зірок зокрема Джина Лоллобриджида та Антоніо Скармети. Ці пресбали журналісти називали гідним завершенням улюбленої традиції. Про “гідне” визначили правильно, а от щодо “завершення” помилилися.
Мікрофони та манжети
Починаючи з 2009 року майстер-новатор, відомий як винахідник компакт-диска “Shape” Маріо Косс вирішив повернути Берліну його світську традицію. Він почав поступово відроджувати Німецький пресбал, що глибоко вкорінився у культуру Західного Берліна, і це йому вдалося. Газети називали глибоким переродженням цієї події 2023 рік. Тоді Берлінський пресбал проходив під гаслом “Цінності демократії” (Werte der Demokratie) і свідомо відійшов від суто гламурного формату. Світська вітальня для обраних перетворилася на відкриту платформу для суспільного діалогу, де головними зірками вечора стали не дизайнери та спонсори, а журналісти.
Програму вечора склали не лише танці й коктейлі, а й панельні дискусії, відеозвернення репортерів із гарячих точок, публічні виступи на підтримку свободи слова. Прозвучали історії з України, Ірану, Білорусі. Особливий акцент зробили на етичних засадах професії зокрема на відповідальності медіа в епоху фейків, ботів і політичної поляризації. Німецький пресбал 2023 року запропонував децентралізовану, демократичну атмосферу, доводячи, що традиція може не лише зберігатися, а й еволюціонувати, не тільки віддзеркалювати минуле, а й приймати виклики сьогодення.
На перетині гламуру та новин
У 2024 році Берлінський бал преси відзначив свій ювілей – 150 років історії, що вмістила різні епохи, режими, війни, об’єднання, і при цьому зберегла вірність свободі слова. Того року свято повернулося до своїх найрозкішніших традицій: готель “Adlon” біля Бранденбурзьких воріт за одну ніч став не лише сценою, а й живим символом незалежної журналістики. У залах, які пам’ятали кайзерів та славетних зірок XX століття, зібралися провідні редактори, журналісти, політики, діячі культури та бізнесу.
Почесне місце відвели виступам музикантів. Але найбільшу увагу привернули не танці, а промови, сповнені рефлексій про виклики часу: фейки, тиск, самоцензура, переслідування в авторитарних країнах. Частину коштів, зібраних під час заходу, вирішили спрямувати на підтримку проєктів, які захищають свободу преси, зокрема у державах, де за правду платять занадто високу ціну. Журналісти писали, що ювілейний Берлінський пресбал 2024 року не просто відсвяткував своє минуле, а й озвучив майбутнє. У світі, де правда стає товаром, а маніпуляція – зброєю, такі події повертають довіру до сили слова. І пресбал, що стартував у ХІХ столітті як доброчинна ініціатива, знову нагадує: демократія починається з чесної розмови. І ця розмова – триває.
Джерела:
- https://www.berliner-zeitung.de/mensch-metropole/der-ball-der-baelle-die-lange-geschichte-des-berliner-presseballs-li.305710
- https://presseball.de/
- https://www.tagesspiegel.de/berlin/150-jahre-berliner-presseball-neuerdings-klein-aber-fein-9165750.html
- https://berlingeschichte.de/bms/bmstxt00/0011gesd.htm