У кожній країні – свої весільні традиції. Багато в чому вони схожі, є й відмінності. Але всі дії спрямовані на одне – захистити молодих від злого ока та закликати всі сили добра, щоб оберігали їх і дарували гарне подружнє життя. У давнину були свої особливості проведення обрядів, у XXI столітті вони трансформувалися, гості сприймають їх скоріше як розваги, а не захисні дії для молодят. Та головне для організаторів – зробити подію пам’ятною для всіх, і найкраще тут пасуватимуть давні традиції, які ще й нерозривно пов’язують нову родину з корінням предків. Їх дотримуються у Німеччині, зокрема у Берліні, навіть всі сучасні локації для проведення урочистостей обирають з урахуванням проведення давніх обрядів. Більше на berlinka.info.
Берлін – найпам’ятніші весілля у міському стилі
Раніше центрами культури вважали Лондон і Париж, у XXI столітті до цього переліку додався ще й Берлін. Його культура закладалася у 1920 роки за часів Веймарської республіки, коли місто відрізнялося новаторським стилем. У столиці Німеччини історична спадщина гармонійно поєднується з ультрасучасною експериментальною культурою. Тому для весілля у міському стилі Берлін чудово підходить. Тут є багато унікальних локацій, з найвідоміших – бутік-готель “Oderberger” в елегантному районі Пренцлауер-Берг. Або “Clärchens Ballhaus” – старовинний заміський будинок на Аугустштрассе, де у первісному вигляді збереглися інтер’єри у стилі 1920 років. Відзначити день створення нової родини можна зі збереженням всіх давніх весільних традицій, якими славиться Німеччина і Берлин зокрема.
Як сваталися у давнину у Берліні?
У містах таких традицій дотримувалися менш жорстко, але до XIX століття намагалися їх не порушувати. Перш ніж засилати сватів берлінський юнак ніби випадково перестрічав дівчину і обережно цікавився, чи згодна вона вийти за нього заміж. Але частіше про шлюб домовлялися батьки, вони ж або родичі ходили сватати. З XIX століття мешканці Берліна почали звертатися до шлюбних агенцій, які з’явилися у місті у значній кількості. Там допомагали все належним чином організувати. Історики відзначають, що на початку XX століття туди зверталися охочіше, ніж у 1930 роках, тільки за умови, якщо наречена була не з кола знайомих родині людей.
Завітавши до будинку, свати починали розмову про купівлю або продаж землі чи худоби, гарячу кашу, яка була головною весільною стравою, згадували добробут сім’ї нареченої. Потім розповідали про родину та заможність нареченого. Якщо батьки давали згоду, то через кілька днів йшли до майбутніх родичів, щоб ознайомитися з господарством, яке перейде до доньки. Потім відбувалися заручини, молоді обмінювалися подарунками: хлопець вручав гроші, шовкову хустку, а дівчина передавала весільну сорочку. Заручини проводилися за кілька місяців до весілля, адже батьки мали забезпечити молоде подружжя житлом. У XXI столітті до обряду сватання берлінці звертаються рідко, а от заручини ще залишаються важливим складником.
Відомі та невідомі весільні обряди Берліну
Є в Німеччині весільні обряди, які вже стали популярними і в інших країнах, наприклад, у сучасній Україні чи Польщі їх теж дотримуються. Зокрема кидання букета нареченої. Незаміжні дівчата стають за спиною молодої і намагаються спіймати квіти, які та кидає за себе. За прикметою – яка першою впіймає, та й незабаром вийде заміж. Або – розрізання весільного торта. Його ділять на шматочки обоє молодят, це символізує їхнє подальше дружнє родинне життя. За прикметою той, хто тримає руку вище на ножі під час розрізання й буде у шлюбі головувати. Але є й суто німецькі традиції, які, за своєї черги, у XVI-XVIII століттях запозичили в інших землях, та все ж таки вони вважаються корінними для німців. Спочатку їх запровадили у Берліні, а потім вже почали брати приклад в інших містах Німеччини.
Старий, новий та запозичений
Відомо, що цей звичай німці запозичили в англійців, але за кілька століть він добре вкорінився. Наречена має одягти на весілля щось старе, щось нове, щось позичене та синє або блакитне. Старе символізує дотримання добрих звичок, яких не має забувати, сучасні дівчата обирають прикраси, іноді – зручні туфлі, бо в нових є ризик стерти ноги. Новим є весільне вбрання або гарна білизна, це символізує нове життя. А запозичене означає зв’язок із друзями та родичами, здебільшого наречені позичають хусточки. Синій колір вважався у Берліні символом вірності, до XIX століття вбрання нареченої шили саме такого відтінку. А у XXI столітті дівчата одягають сині чи блакитні підв’язки.
Щоб ходити по грошах
У минулому берлінські дівчата заздалегідь відкладали гроші на весільне взуття, бо коштувала така річ дорого. Іноді берлінські фройляйн теж збирають монети для такої покупки – за традицією, головне їх потім поміняти на купюри, аби не довести до ступору продавців. Ще варто покласти монетку у туфлю, аби все життя по грошах ходити і в достатку бути. З взуттям нареченої пов’язаний викуп, зазвичай туфельку крадуть малі гості, а потім збирають у неї гроші на весілля, обходячи гостей. Взуття повертають власниці разом із купюрами. Сучасні берлінські молодята вигадали ще цікавіший варіант – проводять аукціон, коли гості роблять ставки, а викупає туфлю завжди наречений.
Викрадення нареченої
Ця традиція походить із середньовіччя, коли землевласники могли викрасти молоду заради права шлюбної ночі. У XXI столітті в столиці Німеччини це перетворилося на веселе театралізоване дійство. Друзі молодого ховають наречену у найближчому парку, кафе чи кімнаті будинку, якщо весілля проводиться вдома, і вимагають викуп. Ним може бути ящик пива, смаколики або обіцянка молодого чоловіка прибирати в кімнатах перші тижні після весілля.
Перенесення через поріг
Берлінці у давнину вірили, що злі духи ховаються під порогами будинків і можуть зашкодити молодим. Тому наречений має занести дівчину до нової оселі на руках, показуючи цим, що береться завжди її захищати від зла. Поганою прикметою вважається, якщо чоловік спіткнеться на порозі, тому подружжя завжди намагається поставитися до цього обряду дуже відповідально. Навіть тренуються заздалегідь.
Пиляти дружно треба вміти
Суто німецька весільна традиція – пиляти колоду. У минулих століттях цієї традиції дотримувалися у лісистих регіонах Німеччини та Швейцарії, але у XXI столітті вона розповсюдилася по всіх містах і селах. Навіть у столиці – Берліні для весільного дійства обов’язково знаходять всі необхідні атрибути. Молодята мають удвох розпиляти колоду, мета обряду – продемонструвати вміння працювати разом, сімейною командою. Бо швидко розпиляти вийде лише за умови узгодженості та злагодженості рухів. Випробування для незвичних до тяжкої праці берлінців важке, але оскільки в майбутньому їм доведеться разом долати й більш складні перешкоди, постаратися варто.
Церемонія “Діти квітів”
Ця традиція походить ще з часів язичництва, коли діти розкидали квіти перед молодими, аби аромат привернув увагу богів родючості, і вони дарували подружжю багато спадкоємців. Сучасні наречені обирають на роль “дітей квітів” молодших братів та сестер, таким чином, вони теж долучаються до важливої сімейної події. А ще в давнину існувала традиція обсипати молодих зернятами рису, у XXI столітті берлінці замінили рис на мильні бульбашки, які видувають всі гості. Дійство виходить дуже гарне й видовищне.
Весільний трельяж
Теж давня берлінська традиція, коли гості перед виходом із церкви або в саду, де відзначається весілля, шикуються по обох сторонах алеї і утворюють своєрідну решітку. Раніше використовували квіти, а у XXI столітті беруть ще й повітряні кульки-сердечки, іноді – прапорці, ракетки для гольфу чи тенісу, якщо молодий чоловік захоплюється цим видом спорту. Квіткову арку молодята мають пройти, тримаючись за руки, а перед входом до “тунелю” – перерізати атласну стрічку, яка перекриває шлях. Це символізує, що разом вони здатні подолати будь-які перешкоди.
Церемонія з фатою
Ще одна давня берлінська традиція, яка знаменує завершення дівочого життя. Наприкінці вечірки незаміжні гості беруться за фату і одним рухом розривають її на шматочки, символізуючи цим смерть фати. За прикметою у кого в руці залишиться клаптик, той незабаром одружиться. Якщо наречена хоче зберегти фату на згадку, тоді гостям пропонують інший, більш сучасний варіант. Молодій зав’язують фатою очі, і вона має спіймати когось із гостей. Кому пощастило, той – наступний кандидат до шлюбу.
Фантазія і добрі побажання
До давніх берлінських традицій додалися й сучасні, які сформувалися пізніше. Наприклад, чіпляння консервних банок на мотузці до весільної машини. Коли авто рушає, одразу ж здіймається шалений гуркіт, який привертає увагу оточуючих, нагадуючи, що їдуть молодята. І всі, хто це почув чи побачив мають побажати їм щасливого подружнього життя. А ще шум символічно відганяє злих духів. Нібито.
Звертаються ще іноді берлінці ще до однієї давньої традиції – дитячого дерева. Його роблять з гілок напередодні весілля друзі та родичі молодих. У святковий день встановлюють на почесному місці й прикрашають дитячими іграшками та сосками. А на верхівці обов’язково примощують лелеку – птаха, який за давніми легендами приносить діточок. Це робиться для того, щоб у молодих якомога швидше з’явилися здорові та гарні спадкоємці. Так що традицій існує чимало, головне – дотримуватися їх весело і з фантазією та вірити в охоронні сили добра.