Акторка Інге Келлер – почесна членкиня Німецького театру у Берліні

XX століття подарувало Німеччині чимало талановитих акторів, які попри складнощі долі та випробування Другої світової війни змогли заявити про себе світові. Серед них – берлінка Інге Келлер, чия юність припала на війну. Неординарна особистість, талановита актриса і напрочуд мужня жінка – Інге Келлер залишила яскравий слід в історії світового театру та кінематографу. Більше на berlinka.info.

Як вчилася акторської майстерності?

Інге Келлер народилася у Берліні у 1923 році у заможній родині власника фабрики. Мати була донькою багатого фабриканта, батько керував будівництвом доріг та автострад. Інге росла зі старшою сестрою й молодшим братом у багатому будинку, у дітей була няня, у батьків – особистий шофер. Але політичні події 1930 років чимало змінили у країні. Через багато років в інтерв’ю інтернет-виданню “Rbb-online.de” фрау Інге називала себе дитиною війни, якій довелося відвідувати нацистські школи. І лише через те, що інших у місті не було. Потім почалися дні й ночі бомбардувань, коли родина змушена була ховатися у винному погребі батька. До школи тоді діти ходили рідко.

До театральної школи Інге пішла за компанію з другом ще до війни, їй сподобалося, почала відвідувати заняття паралельно з уроками у загальноосвітній. Але під час Другої світової фактично ходила лише на театральні заняття. Керував театральною школою колишній працівник державного театру, який був дуже вимогливим до юних учнів. Але Інге пам’ятала слова батька, який казав, що коли вже братися до якоїсь справи, то робити її треба тільки добре. І дівчина дуже старалася.

Театральна кар’єра та риси характеру

Фото: Інге Келлер (справа) у ролі Клітемнестри у трагедії “Електра”, 1978 рік

У роки Другої світової війни Інге встигла закінчити акторську школу й почала грати у муніципальних театрах Фрайберга та Кемнітца. У 1945 році перейшла до Берлинського театру “Хеббель”, режисером якого на той час був Болеслав Барлог, швидко стала примою. У 1948 році її запросили у кіно на роль Ірен Габріель у романтичній комедії режисера Герхардта Лампрехта “Квартет уп’ятьох”, з чим молода актриса блискуче впоралася. У 1950 році Інге перебралася до Східного Берліну. Журналісти неодноразово цікавилися, чим викликане таке рішення, чому не догодив Німецький театр. На що акторка відповідала, що наважилася приєднатися до Конрада Вольфа, якого дуже цінувала як митця. Не було у тому рішення ніяких політичних мотивів, котрі їй приписували деякі критики.

За часів розколотої Німеччини Келлер називали “службовою графинею НДР”. Такий статус сформували її шляхетна поведінка та вишукана мова. Як згадувала в інтерв’ю сама актриса, виховання отримала у пруському стилі: залізна дисципліна, трудова етика та почуття обов’язку у пріоритеті. Це не могло не позначитися на її поведінці та працездатності, адже дебютувала Інге на сцені у 19 років.

Коли Келлер питали про ставлення до нацистського режиму, вона спокійно відповідала, що завжди трималася якомога далі від політики. До кінця Другої світової війни навіть не чула про Аушвіц, і таких, як вона, було у Німеччині багато. Але при цьому визнавала, що жахливі дії нацистів залишатимуться тягарем її провини до кінця днів. А якомога далі від політики трималася не через політичну свідомість, просто називала себе занадто ледачою для подібної активної діяльності.

Улюблениця театральної публіки

Критики відзначали, що Інге Келлер захоплювала не лише своєю багатогранною грою, а й чудовою ораторською культурою. Кожне її слово було вагомим та особливим, коли лунало зі сцени. Хоча сама Інге не вважала себе зіркою театру. Завжди казала, що зірки постійно злітають у небо, а потім швидко падають із блискучого небосхилу ілюзорного світу індустріальних розваг. А в неї інше призначення. Вона – акторка, яка має дарувати людям світлі емоції, і це найголовніше.

Інге була постійною членкинею ансамблю “Deutsches Theater” до 2001 року, але й після цього часто виходила на сцену у різних виставах. У Німеччині талановиту акторку називали однією з останніх великих театральних дів, адже вона працювала з такими відомими режисерами, як Вольфганг Лангхофф, Пітер Стайн, Гаррі Купфер, Роберт Вілсон, Ейнар Шліф і Майкл Талхаймер. Колеги по сцені відзначали, що її сильна аура відчувалася постійно, і не лише у ролях, а навіть на ораторских читаннях, коли у залі ловили кожне слово.

Гастролі та кіно

У Німецькому театрі Келлер зачарувала глядачів у ролях Маші у “Трьох сестрах”, Ельміри у “Тартюфі”, місіс Алвінг у “Привидах”. У 1970-80 роках актриса з успіхом гастролювала у Західному Берліні у театрах “Шаубюне” і “Ренесанс”. Найважливішими режисерами у своєму житті називала Вольфганга Гайнца та Вольфганга Лангхоффа. Її найвідомішими зірковими ролями у театрі стали Еліза Дулітл у “Пігмаліоні” Бернарда Шоу, Емілія в “Отелло” Вільяма Шекспіра та принцеса Еболі в “Доні Карлосі” Фрідріха Шиллера. Високо оцінили театральні критики й глядачі її гру ще й у п’єсах Бенно Бессона та Роберта Вілсона. Інге Келлер – одна з небагатьох акторок, які отримували пропозиції від режисерів навіть у похилому віці. У виставі “Тілла Дюр’є” вона зуміла вразити критиків і глядачів бездоганною грою у головній ролі.

Елегантність талановитої акторки не могли не помітити кінорежисери НДР, тому отримувала фрау Інге пропозиції й від них. Акторка чудово зіграла у фільмах “Совість прокидається”, який вийшов у 1961 році, “Маленька людина – що тепер?” у 1967 році, “Еффі Бріст” у 1970 році. Охоче знімалася у телефільмах об’єднаної Німеччини, дуже сподобалася глядачам у “Ейме та Ягуар”, “Лола і Білідикід”, у серіалі “Донна Леон”, де зіграла сеньору Якобс. Зірковими кіноролями стали для Інге Едіт Шольц у драмі Курта Мейцига “Рада богів”, яку вона зіграла у 1951 році, та Елла Конраді у кінострічці Конрада Петцольда. В цілому фільмографія Келлер нараховує 40 фільмів, знятих на кіностудії “ДЕФА” (НДР), телебаченні НДР та ФРН.  

Особисте життя відомої акторки

Насичене емоційне життя й театральна кар’єра не завадили Інге відшукати гідного супутника життя. Ним став Карл-Едуард фон Шніцлер, який пізніше прославився як відомий політичний оглядач телебачення НДР. Вони побралися у 1952 році, народилася донька Барбара, яка теж стала акторкою. На жаль, шлюб протримався лише декілька років. Більше фрау Келлер не виходила заміж, але ніколи не вважала себе самотньою. Вже на схилі років на питання журналістів відповідала, що має доньку, зятя, онуків, а ще – надійних друзів. На її думку, якщо людина називає себе самотньою, то це її провина. Безперечно, з віком збільшується кількість того, з чим не здатний впоратися сам. Але допомагає родина, і це нормально. А спілкування з друзями хоча й епізодичне, бо у всіх свої клопоти, все ж таки вони допомагають боротися з проблемами, страхами, труднощами, і це надзвичайно важливо.

Відзнаки та нагороди

Талант Келлер визнавали на різних театральних та кінофестивалях. У цьому переліку – премія III Національного фестиваля фільмів (НДР) у 1984 році, Премія мистецтв (НДР), премія “Золота помаранча” за кращу жіночу роль другого плану у 1999 році в Анталії. На почесному місці зберігала відома акторка орден “За заслуги перед Вітчизною” у золоті та медаль Іоганеса Бехера. Про життя й творчість Інге Келлер написав книгу Ханс Діттер Шутт.

У листопаді 2013 року фрау Келлер мали вручати у Берліні театральну премію “Der Faust” за творчість. Але вона вже не змогла приїхати особисто через стан здоров’я, нагороду отримала донька Барбара. Друзі відзначали, що сама Інге до слави ставилася дещо скептично і ажіотаж навколо своєї особи сприймала навіть із гумором. 

Про видатну актрису у спогадах

Інге Келлер пішла з життя у лютому 2017 року, її називали останньою примадонною німецького театрального бізнесу і єдиною аристократкою, якій дозволили виступати на сцені НДР. Державний міністр культури Моніка Грюттерс, дізнавшись про смерть 93-річної талановитої діячки, відзначила, що Німеччина втратила видатну акторку століття, яка сформувала театр у Берліні після війни. Її гідність, залізна дисципліна, фантастична багатогранність були унікальними у своїй взаємодії та благословенням для німецького театрального світу. І ці слова підтвердили всі, хто знав Інге Келлер.