В історії різних країн є чимало видатних особистостей, чию долю радикально змінила Друга світова війна. Одні ламалися під ударами долі, інші намагалися протистояти і таки виборювали своє право на щастя. Їх складно оцінювати за стандартними мірками, але навіть неоднозначні оцінки мають право на існування і привертають увагу громадськості до таких діячів. До цієї когорти належить і німкеня Хелена Ріфеншталь з Берліну, більше відома як Лені. Чудова танцівниця та актриса після травми зуміла реалізуватися у кіномистецтві, стала відомим кінорежисером та фотографом. Однак правління Гітлера вдруге зламало її кар’єру на новому злеті. Більше на berlinka.info.
Дитинство та юність: боротьба за право на мистецтво
Хелена Ріфеншталь народилася у серпні 1902 року у робочому районі Берліна. Її повне ім’я – Берта-Хелена-Амалія, хоча всі її знали тільки як Хелену або Лені. Батько – Альфред-Теодор-Пауль керував компанією з монтажу систем опалення, кошти у родині були, тому намагався дати доньці гарну освіту. Дівчинка спочатку відвідувала народну школу у Нойкельні, потім – Кольморгенський ліцей, приватну середню школу для дівчаток у Тіргартені. З 5 років почала заняття у художній школі, її роботи високо оцінювали педагоги. Ще двічі на тиждень брала уроки гри на піаніно.
Але сама Хелена не дуже цікавилася живописом та музикою, її більше приваблювали танці. Однак батько був категорично проти таких занять. Крадькома від голови родини мати записала доньку до хореографічної школи. Ще дівчинка відвідувала клуб спортивного плавання “Русалка”, де брала участь у змаганнях та отримувала призи. Також входила до гімнастичної спілки, вчилася кататися на роликах та ковзанах.
Закоханість у танець
Коли батько дізнався, що Лені крадькома відвідує танці, то сильно розгнівався і відправив її до інтернату для дівчаток. Але уперта Хелена продовжувала бігати на репетиції, ще й грала у театральних виставах. У 1921 році здобула диплом секретарських курсів і почала працювати у компанії батька. Але в обмін на дозвіл відвідувати уроків танців. Два роки дівчина вчилася класичному балету під керівництвом колишньої петербурзької балерини Євгенії Едуардової і характерним танцям у школі Ютти Кламт. Потім були уроки сучасного танцю у школі Мері Вігман у Дрездені. Хелена навчилася гармонійно поєднувати новаторські ідеї та класичні па, з успіхом виступала у трупі Німецького театру. Але тяжка травма обірвала кар’єру танцівниці. Інша б підкорилася долі, але не Лені.
Початок акторської кар’єри
Рішуча й уперта Хелена вміла добитися бажаного. Після того, як побачила на екрані фільм “Гра долі”, захопилася ідеєю познайомитися з режисером Арнольдом Фанком і змогла це зробити. Щобільше, зачарувала режисера настільки, що той написав новий сценарій “Свята гора” спеціально для Лені. Дівчина з ентузіазмом почала освоювати скелелазіння та лижі, щоб зіграти створену для неї роль.
Вона успішно знялася ще у кінофільмах “Великий стрибок” у 1927 році та “Біле божевілля – нове лижне диво” у 1931 році. Потім спробувала створити власну кінострічку, фільм “Блакитне диво”, в якому Лені була і актрисою, і режисером, вийшов у 1932 році. Містичний та загадковий сюжет дуже сподобався Гітлеру. Коли про оцінку популярного лідера Німеччини дізналася Ріфеншталь, то зробила все можливе, аби потрапити на його пропагандистську промову у Берлінському палаці спорту. Своє захоплення фюрером висловила у листі, Гітлер одразу ж згадав талановиту акторку та режисерку і запропонував їй зняти документальний фільм про націонал-соціалістичну німецьку робочу партію.
Неочікувані наслідки творчого поривання
Захоплена своїми ідеями Хелена одразу ж погодилася на пропозицію фюрера і у 1934 році розпочала роботу над фільмом “Тріумф волі”. Сюжет вийшов настільки разючим, що отримав головний приз на французькому кінофестивалі та зібрав чимало інших нагород. Фільм звеличував націю, котра діє як добре налагоджений механізм. Основною ідеєю було те, що кожна людина є складником системи, яка працює за наказом фюрера.
Тріумф Лені відчинив їй двері у багатьох кінокомпаніях, з улюбленою режисеркою Гітлера бажали співпрацювати всі. Ходили чутки, ніби Хелені навіть надіслали запрошення з СРСР зняти фільм про Йосипа Сталіна. Однак те, що прославило режисерку, згодом її ж і знищило. Ріфеншталь звинуватили у пропаганді нацизму, а фільм був вилучений з усіх кінотеатрів. Але все це трапилося набагато пізніше.
Несподіване прозріння
На хвилі слави Хелена взялася знімати фільм “Олімпія”, де йшлося про Олімпійські ігри 1936 року, які проходили у Берліні. Цікаво, що цю роботу сучасні дослідники називають взірцем документалістики. Хоча оцінки тоді були неоднозначні, одні критики звинувачували авторку в її прагненні знову прославити арійську расу, другі пояснювали, що Хелена лише показала власні уявлення про естетику.
Після прем’єри “Олімпії” у 1938 році Ріфеншталь запросили до Америки. Але гостювала там недовго, бо до американців дійшла інформація про єврейські погроми, які влаштовувала партія фюрера. Фільм “Тріумф волі” зняли з показів. Хелена, нарешті, виринула з туману творчості й почала цікавитися політичною ситуацією. Побачене тільки в Польщі її вжахнуло, жінка зрозуміла, якої помилки припустилася, коли погодилася на створення свого шедевра. Однак було вже запізно. Хоча Ріфеншталь відмовилася від подальшого співробітництва з Гітлером, це вже ніяк не вплинуло на її імідж.
Сумні наслідки
Після знищення гітлерівського режиму для Хелени настали страшні часи. Фільми “Тріумф волі” та “Олімпія” навіть спровокували судовий розгляд після завершення Другої світової війни, всі газети писали, що це найпотужніший пропагандистський фільм, який подарував Гітлеру мільйони фанатів. Ріфеншталь кілька років провела у в’язниці та божевільні, де проходила примусове лікування. Але врешті решт звинувачення у нацизмі з неї зняли. Попри це співпрацювати з “головним режисером нацистів” ніхто не бажав, закрили навіть перспективні її проєкти.
Через багато років Лені зазначала в інтерв’ю, що мала б пишатися фільмом “Тріумф волі” як блискучою режисерською роботою. Натомість лише шкодувала, що взагалі за нього взялася. І ніколи б цього не зробила, якби знала, до чого це призведе. Розповідала, що ніколи не прагнула слави, для неї головним завжди був творчий процес, ідея, якій віддалася з усім своїм шаленим ентузіазмом.
Відродження з попелу
Фото: робота з нубійцями
Але Хелена не була б собою, якби здалася на милість долі. Вона вже відзначила 53 роки, але вік не завадив їй захопитися новою авантюрою. У 1956 році вона вирушила у подорож Африкою, звідки привезла чимало рідкісних світлин. Їх охоче опублікували популярні журнали Німеччини, сенсаційні фотоальбоми мали шалений попит. У 1975 році їх навіть визнали найкращою роботою в галузі фотографії. Так до Лені знову прийшла слава. Але ця дивовижна жінка на цьому не зупинилася. У 1973 році подалася створювати новий альбом із життя нубійців, який вийшов під назвою “Люди, які ніби прийшли з іншої зірки”. І знову – шалений успіх та схвальні публікації.
Нові ідеї невгамовної режисерки
Хелені було вже за 70, коли вона знову шокувала європейців, захопившись фільмуванням підводного світу. У 1971 році поїхала на Мальдіви, де освоїла плавання з аквалангом. А заразом – і роботу з камерою для підводного знімання. Так з’явилися її нові фільми про підводний світ, які користувалися не меншим успіхом, ніж попередні. Невтомно подорожувала Лені аж до 100 років, компанію їй часто складав другий чоловік – кінооператор Хорст Кеттнер, який був молодшим за неї на 40 років.
Остання подорож у вічність
Фото: Лені з другим чоловіком Хорстом Кеттнером
Варто згадати, що першим чоловіком невгамовної Лені був офіцер Петер Якобс. Та й про коханців ходило чимало пліток, зокрема казали, ніби серед них був відомий німецький письменник Еріх Марія Ремарк. Але з другим чоловіком Лені прожила багато років у любові та злагоді, а коли захворіла, то Хорст не відходив від її ліжка. В останні роки життя жінка сумувала лише за тим, що доля не подарувала їм дітей. Зупинила активну Лені страшна хвороба – злоякісна пухлина. Вона померла у вересні 2003 року через 2 тижні після свого 101 дня народження.
Уславлення нацизму: жахлива помилка чи зважене рішення?
Відповісти на це питання досить складно було й самій Ріфеншталь, хоча вона намагалася це зробити. Позиціювала себе як відчужену від політики художницю. Так, могла б відмовитися від пропозиції Гітлера, як це зробили Фріц Ланг та Марлен Дітріх, але не зробила цього. Навряд Лені загрожував концтабір чи розстріл, як “стовідсотковій арійці”, хоча в цьому питанні не може бути впевненості. Хелена потім пояснювала, що спокусилася не славою, а можливістю проявити своє бачення митця й художниці. І їй вдалося таки це зробити.
Те ж саме могла сказати й про “Олімпію”, де прагнення режисерки піднести красу людського тіла збіглося з нацистською ідеологією. Втім, подібні звинувачення їй закидали й після подорожі до Африки. Одна з журналісток інкримінувала їй пристрасть до чорного кольору шкіри героїв світлин, мовляв, нагадує мундири есесівців. Лені ж пояснювала свій вибір тим, що завжди намагалася знімати гарні тіла, щоб підкреслити естетику. Але поставлене тавро виявилося занадто тривким. Навіть її фільми про Африку на екран не пустили.
В тому, що Лені жила занадто зануреною у творчість, свідчить і той факт, що вона одного разу запросила на сніданок до Гітлера свою подругу-єврейку Лотту Ейснер. Їй навіть на думку не спало, що вона робить щось злочинне або заборонене. Однак ця зашореність зіграла фатальну роль. Навіть, якщо європейці й повірили в щирість міркувань Лені про чисте мистецтво та його аполітичність, пробачити створення фільму, котрий звеличив нацизм, так і не змогли. Втім, сильна натура Хелени Ріфеншталь змогла здолати навіть такі упередження, коли вона добилася успіху через геніальні фотографії Африки та підводного світу. Принаймні залишила після себе дуже широку білу смугу, якою намагалася компенсувати страшну чорну, створену у молоді роки.