Її мрією було полетіти в блакитне небо на човні. Та коли, нарешті летючий човен, який вона побудувала, був готовий до зльоту, почалася Перша світова війна. Біографію жінки, яка хоч і не народилася в Берліні, зате саме тут, попри всі перепони, стала першою жінкою льотчицею, відкривши на берлінському аеродромі власну льотну школу, читайте на сайті berlinka.

Захоплення скульптурою

Народившись поблизу Дрездена, як Амелі Гедвіг Біз, дівчина була підтримана своїми відкритими, багатими батьками, коли вирішила вивчати скульптуру в Королівській академії в Стокгольмі в 1906 році. Її скульптурні роботи користуються визнанням, але її пристрастю було океанське плавання та бажання бути вільною, як птах. Вона зачаровано стежить за новинами про перші у світі спроби польоту.

Повернувшись до Дрездена в 1910 році, Меллі Біз кинула скульптуру. Вона звернулася до суднобудування та льотної науки. Її батько, архітектор, фінансував льотну підготовку, яку вона розпочала того ж року на першому німецькому моторизованому аеродромі в Йоганністалі, що в Берліні. Та тут все складається не найкраще. Чоловіки пілоти саботують польоти «загарбниці їхньої території». Технічно обдарована, вперта та рішуча Меллі Біз протистоїть «чоловічим витівкам». У свій 25-й день народження у вересні 1911 року вона на відмінно склала іспит, стала першою німкенею, яка отримала ліцензію пілота літака, і стала першою жінкою-пілотом у Німеччині після 114 чоловіків-пілотів. Берлінський аеродром Йоганністаль став для дівчини щасливим.

Два світових рекорди

Під час осіннього льотного тижня на Йоганністалі, який відбувся незабаром після її випробувань, чоловіки-колеги Меллі Біз, знову спробували перешкодити їй злетіти. Але директор аеродрому вже розрекламував участь першої німецької жінки-пілота й очікував народного успіху. З-поміж 24 учасників Меллі посіла «лише» 5-е місце, «завдяки» інтригам колег-пілотів. Та їй вдалося таки встановити два світових рекорди для жінок. Перший, щодо висоти польоту, другий, щодо тривалості. Громадська увага й народна любов відтепер належали їй.

Меллі Біз відкрила льотну школу «Melli Beese» у 1912 році разом із французьким пілотом Шарлем Бутаром, за якого вона вийшла заміж наступного року. Біз розробляє новий план льотного уроку, більш ефективний, ніж раніше. Окрім організації та управління своєю льотною школою, вона проєктує літаки, будує «голуба Меллі-Біз» і, звичайно, продовжує працювати над своїм летючим човном, отримуючи патенти на свої проєкти.

Перша світова війна

Коли 1 серпня 1914 року оголошується війна, її летючий човен, на якому вона хоче злетіти в блакитне небо, готовий до старту у Варнемюнде. та його знищать. Їхню процвітаючу фабрику та льотну школу закриють. Її, яка стала громадянкою Франції, та її чоловіка заарештовують та інтернують як іноземців-ворогів. Після закінчення війни обидва тяжко хворіли на туберкульоз і залишилися ні із чим.

Їхні плани щодо нової льотної школи та навколосвітнього польоту руйнуються через брак грошей. Компенсація, яку вони вимагали за втрату майна на Йоганністаль, була значною мірою втрачена через інфляцію, а заява про початок роботи була відхилена. Пілотам і конструкторам у Йоганністалі було запропоновано або віддати свою пристрасть військовій службі, або вони більше не отримуватимуть жодних замовлень.

21 грудня 1925 року Меллі Біз застрелилася, залишивши записку: «Політ необхідний. Не жити».

Її могила на кладовищі в Берліні в 1975 році отримала статус почесної. Аероклуб, школа та вулиці, згодом були названі її іменем. У боротьбі за свою мрію літати, Меллі залишилася переможцем. Її мрія розвалилася через мілітаризацію авіації й Першу світову війну.