Уявіть, що ви зробили безліч важливих наукових відкриттів та стали одним із провідних експертів у світі з надзвичайно складної теми, але були змушені спостерігати, як співробітник отримує Нобелівську премію за дослідження, яке було б неможливим без вас. На жаль, це стало реальністю для Лізи Майтнер у 1944 році. Фізик австрійського походження присвятила життя вивченню ядерного поділу. Вона працювала задля науки й людства, так і не отримавши належного визнання лише тому, що була жінкою. Майтнер тісно пов’язана з Берліном, оскільки чимало досліджень проводила в німецькій столиці. Докладніше про вчену, яка, попри всі свої знання та можливості, ніколи не втрачала людяності, читайте далі на berlinka.info.
Раннє життя
Науковиця народилася 7 листопада 1878 року у Відні в єврейській родині. Її батько був одним із перших єврейських адвокатів, яким дозволили працювати в Австрії. Вільнодумний чоловік виховав такою ж свою доньку. У дорослому віці Майтнер прийняла християнство. Тоді ж вона змінила своє ім’я Еліза на скорочений варіант – Ліза. Зайве говорити, що дівчат у той час не заохочували присвячувати себе науковій діяльності. На щастя для Лізи, її сім’я була доволі заможною. Батько зміг забезпечити Лізі та її сімом братам і сестрам приватне шкільне навчання.
У 1906 році Майтнер закінчила Віденський університет зі ступенем доктора фізики, ставши лише другою жінкою, яка це зробила. Єдиною доступною для неї роботою після закінчення вишу була викладацька діяльність, тому вона почала читати лекції в Берлінському університеті. А втім, це не цікавило її настільки, як дослідження. Майтнер відчувала себе щасливою в гонитві за науковими знаннями, тож викладання не могло задовольнити її пристрасті до постійного навчання.
Саме тому, жінка обійняла неоплачувану дослідницьку посаду в Берлінському інституті хімії, а потім приєдналася до Інституту хімії кайзера Вільгельма в 1912 році задля роботи в галузі ядерної фізики. Молода дослідниця відвідувала в Берліні лекції Макса Планка – німецького фізика-теоретика, основоположника квантової фізики. Згодом вона приєдналася до досліджень радіоактивності Отто Гана – німецького хіміка, вченого-новатора в галузі радіохімії. Протягом трьох десятиліть вони працювали над виділенням ізотопу протактинію, вивчали ядерну ізомерію та бета-розпад, а ще (разом із Фріцом Штрассманом) досліджували продукти нейтронного бомбардування урану.
Невизнана генійка
У 1938 році єврейка вимушено покинула нацистську Німеччину й оселилась у Швеції. Приблизно в той час Ган і Штрассман продемонстрували, що барій з’являється в урані, який бомбардував нейтронами. Це означає, що атом урану розпадається на легші фрагменти. Майтнер з’ясувала фізичні характеристики цього поділу. У цьому науковиці допоміг її племінник Отто Фріш. У 1944 році Ган отримав Нобелівську премію з хімії за відкриття ядерного поділу, хоча й, на думку багатьох біографів, на нагороду заслуговувала також Майтнер. Саме вона та Фріш інтерпретували реакцію як ядерний поділ і підрахували величезну кількість енергії, що виділяється в процесі.
Цікаво, що важливі відкриття Майтнер і Фріш зробили у шведському містечку Кунгельві. Різдвяні канікули перетворилися в історичну подію. Під час прогулянки разом із племінником Майтнер зрозуміла, що останні експериментальні дані можна пояснити процесом, відомим сьогодні як ядерний поділ. Історія розповідає, що вона розробила нові рівняння прямо на снігу. Загалом, поділ ядра – це реакція, за якої ядро важкого елементу розпадається на менші ядра, виділяючи гамма-кванти й вільні нейтрони. Виділене під час поділу тепло набагато перевищує характерні енергії хімічних реакцій. Саме тому, поділ використовується в ядерній енергетиці, зокрема під час створення атомних бомб.
У тому, що участь Лізи Майтнер у цьому епохальному науковому прориві була вирішальною, не сумнівався ніхто. Однак усе визнання дісталося Гану, що не дивно для епохи, в яку жінки вважалися науковими аутсайдерами, до того ж єврейки. Випадок Майтнер особливо вражає, оскільки загалом на Нобелівську премію її безрезультатно номінували аж 48 разів! Те, що вона залишилася без нагороди, історик науки Маргарет В. Россітер назвала парадигмою нерівного розподілу слави між жінками та їхніми колегами-чоловіками. Свого часу Россітер хотіла назвати це явище «ефектом Лізи», але замість цього вирішила обрати варіант «ефект Матильди» – тепер уже загальноприйнятий термін. Така назва пов’язана з Матильдою Джослін Гейдж – американською письменницею та феміністкою. Цим терміном позначають сексистське упередження щодо визнання досягнень дослідниць, чиїм працям часто приписують авторство їхніх колег-чоловіків.
«Мангеттенський проєкт»
13 серпня 1942 року формально почалася реалізація програми розроблення ядерної зброї під кодовою назвою «Мангеттенський проєкт». Були залучені тисячі вчених, які зрештою створили ті дві доленосні атомні бомби, які згодом знищили японські міста Хіросіму та Нагасакі. Історія проєкту сягає ще 1939 року. Тоді легендарний німецький фізик Альберт Ейнштейн написав листа американському президенту Франкліну Делано Рузвельту про побоювання щодо Гітлера, який взявся за розроблення нової зброї масового ураження з урану.
Налякані урядовці США скликали найкращих фізиків світу для участі в секретному проєкті. Спочатку вони планували лише визначити, чи можливе взагалі створення атомної бомби внаслідок розподілу атома. Однак у 1942 році уряд змінив мету проєкту на безпосереднє розроблення атомної бомби, намагаючись випередити Німеччину. Завдяки залученню найкращих наукових сил світу та потужних виробничих можливостей США менш ніж за 3 роки вдалося створити перші у світі зразки ядерної зброї. А втім, хоча зберігалася найсуворіша таємність, «атомні шпигуни» передали СРСР багато технічної інформації, яку радянські вчені використали під час створення своєї зброї.
Ліза Майтнер була однією з тих, кого запросили в «Мангеттенський проєкт». Однак науковиця виступала проти атомної бомби, тому відхилила пропозицію. Хоча її робота виявилася важливою для створення ядерної зброї, Майтнер відмовилася сприяти безпосередньому її дослідженню та розробленню (на відміну від багатьох колег), ненавидячи руйнівне насильство та використання в його цілях науки. Крім того, вона відмовилася від наукової роботи в Майнці, посилаючись на принизливе ставлення вчених у Німеччині до жінок і єврейського населення.
Останні роки
У 1960 році науковиця, яка мала честь та гідність, виїхала до Англії. Через 8 років вона відійшла у вічність у віці 89 років в університетському місті Кембриджі, де жила з племінником. На її честь назвали хімічний елемент майтнерій. Науковій спільноті знадобилося багато часу, щоби визнати наукові досягнення Лізи Майтнер. Хоча вона не розділила Нобелівську премію з хімії за відкриття поділу ядра, але після смерті її справедливо назвали однією з найвидатніших фізиків XX століття. З 2017 року Інститут фізики (британське наукове товариство) нагороджує Медаллю та премією імені Лізи Майтнер за видатний внесок у залучення громадськості до фізичної галузі.