У ХІХ – на початку XX століття Німеччина трималася не лише на політиках і генералах, а й на жінках. Вперті, сміливі, часто самотні, але внутрішньо неймовірно сильні, вони відкривали школи, боролися за працю й гідність, підіймали з руїн соціальну державу. Їхній фемінізм став не гаслом, а щоденною працею – тихою та впертою. Однією з таких діячок була Луїза Шредер (Luise Schroeder) – перша жінка-мер Берліна (1947–1948 роки) після Другої світової війни. Далі на berlinka.info.
Вона вміла слухати й брати на себе відповідальність – у роботі Арбітражної служби праці, у лекційних аудиторіях столиці, у створенні Вільного університету Берліна (Freie Universität Berlin). Містяни називали її “матір’ю Берліна” й увіковічили у міському просторі – на Луїза-Шредер-Плац (Luise-Schroeder-Platz) та Луїза-Шредер-штрассе (Luise-Schroeder-Straße).
Дитинство Луїзи Шредер у Гамбурзі: шлях від клеркині до соціальної активістки
Луїза Шредер народилася у квітні 1887 року у Гамбурзі. Її батько заробляв на будівництві, мати продавала овочі, жили небагато, але зробили все, щоб донька здобула освіту. Після закінчення школи Луїза влаштувалася клеркинею до страхової компанії. Політика прийшла в її життя не з книжок, а з розмов і щоденних спостережень за проявами людської несправедливості. Батько – переконаний соціал-демократ, відкрив Луїзі світ ідей, за якими держава має піклуватися про слабших. У 1910 році Луїза вступила до Соціал-демократичної партії Німеччини (Sozialdemokratische Partei Deutschlands) і майже одразу зосередилася на тому, що було їй найближче – соціальному захисті та правах жінок.
Після Листопадової революції, коли монархія впала, а жінки у Німеччині нарешті отримали право голосу, Шредер стала однією з перших жінок-депутаток Берлінського рейхстагу. З 1919 року працювала у Національному зібранні Веймарської республіки (Weimarer Republik), була наймолодшою членкинею парламенту. Це був час надій і розчарувань, голоду й спроб побудувати нову, справедливішу країну. Саме тоді Луїза долучилася до створення соціальної служби робітників (Arbeiterwohlfahrt) – організації, яка допомагала містянам вижити після Першої світової війни. Для Шредер це була не структура, а живі люди – матері, діти, старенькі, які потребували підтримки. Вона працювала також над створенням Арбітражної служби праці (Arbeitsgerichtsbarkeit) і з 1925 року викладала у школі цієї організації у Берліні. Паралельно читала лекції у Німецькому університеті політики – сучасному Інституті Отто-Зура (Otto-Suhr-Institut für Politikwissenschaft).
Маленький щоденний опір: Луїза Шредер проти нацизму
1933 рік перекреслив усе. Коли нацисти прийшли до влади, пані Шредер відкрито проголосувала проти Ermächtigungsgesetz – закону, який віддав країну до рук Адольфа Гітлера. За це її позбавили права працювати за фахом. Жінка стала керувати пекарнею й вперто, мовчки, але твердо відмовлялася вітати відвідувачів нацистським “Heil Hitler!”. Це був її щоденний маленький опір – без закликів і промов. Луїзу бойкотували, переслідували і зрештою витіснили зі столиці. Вона перебралася до Гамбурга, де жила під постійним наглядом. Мусила постійно відзначатися у поліції, гестапо часто навідувалося до її крихітної квартири, де Луїза мешкала разом із матір’ю та сліпою сестрою.
Її опір не був гучним, але був постійним і щоденним:
уникала будь-якої співпраці з нацистськими структурами.
голосувала проти режиму, навіть коли це загрожувало безпеці;
відмовлялася вітати відвідувачів нацистським “Heil Hitler!”;
Завдяки друзям Шредер змогла повернутися до Берліна, де працювала ким доведеться – офісною службовицею, соціальною працівницею. У роки Другої світової війни її квартира на Шведтерштрассе (Schwedter Straße) була зруйнована бомбардуваннями, житло у Вільмерсдорфі (Wilmersdorf) згоріло, а після авіанальоту у Фріденау (Friedenau) жінку фактично витягли з-під уламків. Але навіть тоді Луїза Шредер не зламалася. Коли Друга світова війна завершилася, її знову побачили поруч із тими, хто потребував допомоги.
Повернення Луїзи Шредер у Берлін і відновлення міста
Виснажений бомбардуваннями та роками хаосу Берлін зустрів цю жінку радісно. Для багатьох містян вона залишалася символом надії – скромна, але непохитна. Очолила Берлінську асоціацію добробуту робітників, допомагала відновлювати СДПН у місті, була обрана другою головою партії на рівні землі. Але ситуація у Берліні склалася тривожна. Коли на виборах до Берлінських міських зборів буржуазний табір, до якого входили Соціал-демократична партія Німеччини, Християнсько-демократична спілка (Christlich-Demokratische Union) та ліберали, здобув абсолютну більшість над комуністами, напруга у місті дійшла краю.
Спочатку призначений мером соціал-демократ Отто Островський (Otto Ostrowski) поступився місцем більш західноорієнтованому однопартійцю Ернсту Ройтеру (Ernst Reuter). Але обрання Ройтера у червні 1947 року радянська військова адміністрація не визнала. Тоді крісло мера запропонували його заступниці Луїзі Шредер, яка на той час вже відзначила свій 60-річний ювілей. Вона погодилася. Хвороби та слабке здоров’я не стали на заваді, бо ця жінка відчувала особисту відповідальність за столицю та її мешканців.
Блокада Берліна 1948 року: як перша жінка-меркиня перетворила місто на острів надії
Коли кермо взяла пані Шредер, Берлін не лише лежав у руїнах, а й був територіально розірваний на частини. Блокада, яку запровадила радянська влада, перетворила західні сектори столиці на справжній “острів” серед ворожого оточення. Харчі та ліки могли доставляти тільки літаками, а мешканці відчували гостру нестачу всього необхідного.
У цих надзвичайних умовах меркиня зосередилася на конкретних діях для порятунку міста:
зміцнення морального духу городян через особисту присутність і приклад.
організація постачання продовольства та медикаментів;
підтримка найуразливіших груп населення;
збереження єдності західних секторів Берліна;
Відданість місту та людям зробила пані Шредер легендою. Берлінці називали її “королевою Луїзою”, а газети світу писали з повагою, що ця тендітна жінка мала стільки доброти й такту, що навіть найзапекліші опоненти були змушені шукати причини не любити її. Кореспонденти “New York Times” підкреслювали, що ніколи раніше німецька жінка не обіймала такої посади, але меркиня Шредер стала “матір’ю Берліна” й символом того, що політика – це служіння людям.
Луїза Шредер у Бундестазі та Європі: голос Берліна для всієї Німеччини
Її щира відданість народу не залишила байдужими навіть західних союзників. У травні 1949 року, наступного дня після завершення блокади міста, коли Конрад Аденауер (Konrad Adenauer), Ернст Ройтер (Ernst Reuter) та інші політики виступали перед ратушею Шенеберга (Rathaus Schöneberg), півмільйона берлінців одностайно вигукували ім’я Луїзи. І це щире вітання відображало не лише вдячність, а й щиру любов до жінки, яка стала символом відродження міста.
Коли Берлін розділився, східна міська рада звільнила весь склад магістрату, а західні сектори обрали свого мера – Ернста Ройтера, який замінив Луїзу Шредер. Вона ж залишилася його заступницею та членкинею сенату до 1951 року. Варто згадати, що з 1949 року ця жінка входила до Бундестагу (Bundestag), а з 1950 року – до Парламентської асамблеї Ради Європи (Parlamentarische Versammlung des Europarates). Пані Шредер неодноразово підкреслювала, що прагне разом із народом створити демократичну державу й пропонувала працювати над цим разом. На її думку, тільки так можна було врятувати Берлін і всю Німеччину. І народ її почув.
Пам’ять про Луїзу Шредер: від материнської відданості до спадку у Берліні
Коли Луїза Шредер померла від хвороби серця у червні 1957 року у Берліні, тисячі людей прийшли попрощатися з жінкою, яка стала справжньою матір’ю для міста. Її поховали на цвинтарі в Альтона-Оттензен (Altona-Ohlsdorf) біля батьків. Ім’я цієї політикині назавжди залишилося у Німеччині: площа у берлінському районі Веддинг (Luise-Schroeder-Platz), муніципальна гімназія Луїзи Шредер (Luise-Schroeder-Municipal Gymnasium) у Мюнхені, конференц-зал аеропорту Гамбурга (Haus Sylt Luise Schroeder) та вулиця в її рідному Гамбурзі (Luise-Schroeder-Straße). А у 1998 році Сенат Берліна заснував почесну медаль імені Луїзи Шредер, якою відзначають діячів за видатні заслуги у галузі соціального забезпечення та гуманітарної діяльності.
Джерела:
- https://www.toleranzraeume.org/en/biographies/louise-schroeder/
- https://www.stadtmuseum.de/en/article/louise-schroeder
- https://www.wiesbaden.de/ru/schulwegweiser/schulen/berufsschulen/Louise-Schroeder-Schule
- https://berlingeschichte.de/historie/spitze/zukap5/louiseschroeder.htm
- https://www.berlin.de/rbmskzl/politik/senat/buergermeistergalerie/artikel.4570.php