Вальтер Різе, який народився в 1890 році в Берліні, був невропатологом, психіатром та істориком медицини в Німеччині, Франції та США. Він досліджував анатомію, фізіологію та патологію мозку людини та тварин. Його робота про неврози війни та нещасних випадків мала велике значення для багатьох ветеранів Першої світової війни. Він також написав фундаментальні нейроетичні трактати та праці з медичної етики, філософських аспектів хвороби та історії медицини. Більш докладну біографію читайте на berlinka.info.

Навчання та початок кар’єри

Різе, який походив із заможної єврейської родини, відвідував початкову школу в 1896 році, а з 1900 року – Доротеенштедтіш Реал гімназію в Берліні. Після закінчення середньої школи в 1909 році він вивчав медицину, тут же в Берліні, а також в університетах у Грайфсвальді, Страсбурзі (Ельзас, нині Страсбург, Франція) і Кенігсберзі (Пруссія, нині Калінінград, Росія). В 1914 році захистив дисертацію на тему «Внесок у тематичні дослідження параноїдальних захворювань» й здобув докторський ступінь. Різ особливо цікавився неврологією та психіатрією. 

Під час Першої світової війни він служив польовим лікарем і був асистентом Мейєра в Кенігсберзькому університеті, а також асистентом лікаря в клініках у Вісбадені та Франкфурті-на-Майні. 

Інститут для солдатів з травмами мозку

З початку 1920-х років до 1933 року Різе мав медичну практику у Франкфурті-на-Майні й водночас працював у щойно заснованому Франкфуртському університеті в Інституті для солдатів із травмами мозку, де він був учнем і співробітником анатома та невролога Людвіга Едінгера. Зі своїм колегою та наставником протягом усього життя, Куртом Голдштейном, Різе зацікавився  людьми, травмованими війною, що отримали нервово-психічні розлади. Він підтримував ветеранів війни у ​​забезпеченні пенсійних прав і в 1929 році опублікував «Невроз нещасних випадків, як проблема сучасної медицини», високо оцінену працю про медичні та державно-етичні зобов’язання щодо травмованих війною. Автор роз’яснив наслідки посттравматичної хвороби та закликав до її визнання.

Крім того, Різе публікує з 1918 року порівняльну анатомію, клінічну нейропсихіатрію, медичну етику та історію медицини. У 1924 році він закінчив свою абілітацію з неврології в Університеті Франкфурта-на-Майні з дисертацією «Про анатомію волокон базальних гангліїв». 

У 1926 році під керівництвом директора клініки нейропсихіатрії Карла Клейста, він був призначений завідувачем відділу нейроанатомії в Інституті анатомії університету.

Втеча від нацистів

Завдяки його участі в медичних та судових питаннях сексуальних злочинів і його експертній роботі, влада дізналася про Вальтера Різе, тому він і його дружина були ненадовго заарештовані після захоплення влади націонал-соціалістами в 1933 році. Після звільнення Різе разом із родиною втік до Ліона, де працював в нейропсихіатричній клініці університету. У 1937 році за допомогою двох грантів від Фонду Рокфеллера він поїхав до Парижа, як керівник дослідження на кафедрі фізіології Сорбонни. 

У рамках репарацій Різе отримав юридичний статус повного професора Франкфуртського університету в 1969 році.

Після німецького вторгнення до Франції сім’я Різе втекла до Північної Америки в 1940 році за підтримки Гольдштейна, який жив у Нью-Йорку. Завдяки третій стипендії від Фонду Рокфеллера в 1940 році Різе був призначений ад’юнкт-професором історії медицини та психіатрії й неврології в Медичному коледжі Вірджинії. 

Різе займався дослідженнями неврології та психіатрії та публікував результати клінічних обстежень щодо афазії, деменції, епілепсії, пухлин головного мозку та психічних розладів, а також медичні, етичні та історичні дослідження німецькою, французькою та англійською мовами.