Якщо розібратися, то майже кожен бренд з давньою історією має свої темні сторінки, які неохоче афішують у 21 столітті. Стосується це й відомих світових компаній, чиї товари вже не одне десятиліття користуються шаленою популярністю. У роки Другої світової війни найбільший тиск довелося витримати французьким засновникам мод, бо Гітлер мав плани перетворити Берлін на світовий центр моди за рахунок цих кутюр’є. Це не вдалося з різних причин, здебільшого тому, що переносити величезні підприємства, які працюють багато десятиліть на одному місці, було б вкрай проблематично і нерентабельно. Але це – лише одне із пояснень, які дали великому фюреру у Франції. Більше на berlinka.info.
Чому Гітлер прагнув перетворити Берлін на центр моди?
Нацисти увійшли до Парижа 14 червня 1940 року, що дуже потішило фюрера. Вже через місяць представники окупаційної влади завітали до Палати синдикату високої моди, яку на той час очолював кутюр’є Люсьєн Лелонг. Їм були потрібні архіви, зокрема перелік модних будинків, прізвища клієнтів, інформація про міжнародні постачання. Француза приголомшили новиною, що лідер Німеччини збирається зробити центром моди Берлін та Відень, тому необхідно туди перемістити виробництво ексклюзивного високоякісного одягу і якомога швидше.
Про те, як виникла така ідея, писала німецька дослідниця Ірен Гюнтер у книзі про німецьку моду в Третьому рейху. Пояснень було два. Перший – викорінення паризького кутюру, що дало б змогу поквитатися за роки глузувань з боку французів над німкенями. Другий – отримання високих доходів, які обіцяв виторг від продажу популярних товарів. Люсьєн Лелонг зумів відшукати вагомі аргументи, чому цього робити не варто. Особливо наголошував на тому, що неможливо перенести велику індустрію до іншої країни без втрат у стандартах. У Франції шиттю та створенню нових моделей приділяли чимало років, а на навчання німецьких майстрів теж знадобиться багато часу. І навіть не років, а десятиліть. Лелонг зумів переконати фюрера, і той вирішив зачекати. Але більшість французьких модельєрів були змушені співпрацювати з нацистами, хоча були й такі, хто робив це добровільно.
Крістобаль Баленсіага: згода не з доброї волі
Фото: Дочка Франсіско Франка у весільній сукні Balenciaga
Хоча фюрер і не став переносити виробництва до Берліну, все ж таки зробив все можливе, аби позбавити Париж іміджу центру моди. Зокрема наказав мобілізувати близько 80% працівників модних будинків, Лелонгу ледве вдалося зменшити цю кількість до 75%. Одним із будинків моди, яким дозволили працювати у роки війни, був будинок дизайнера Крістобаля Баленсіага. В цілому таких компаній налічувалося у Гітлера 60, серед них – будинки Жанни Лавен, Ніни Річчі, Жана Пату. Дізнавшись про плани фюрера, Крістобаль у близькому колі уїдливо докинув, що за цим же принципом варто вивезти до Берліну всіх бугаїв, щоб виховати там своїх матадорів. Співпрацювати з нацистами не мав бажання, але змушений був створювати вбрання для дружин генералів. Найвідомішим його витвором стала весільна сукня доньки Франсіско Франка.
Вибір Крістіана Діора
З Люсьєном Лелонгом співпрацював і відомий засновник мод Крістіан Діор. Разом із дизайнером П’єром Бальменом виготовляв одяг для нацистів. Неодноразово скаржився пану Крістобалю, що має “виготовляти ескізи та шити ці виблядські сукні”. Але вголос свої політичні погляди не проголошував. Цікаво склалася його родинна ситуація. Племінниця Франсуаза відкрито підтримувала Гітлера, а от сестра Катрін була учасницею французького Опору. У 1942 році її заарештувало гестапо і відправило до найжахливішого концтабору для жінок – Равенсбрюку. На щастя, дівчина вижила, її звільнили у 1945 році. На честь Катрін засновник моди Діор створив у 1947 році дивовижний парфум “Miss Dior”.
Але це було набагато пізніше. А на початку Другої світової війни Діор намагався опиратися всіма способами. Наприклад, виявилося, що дизайнер використовував забагато тканини, яка була у великому дефіциті. Навіть було таке, що під час однієї фотосесії моделей жінок атакували розлючені постачальники тканин.
Підтримка нацистського режиму з боку Луї Віттона
А от з цим діячем ситуація склалася протилежна. Родина Віттонів підтримувала уряд союзника Гітлера, маршала Франції Філіпа Петена і заробляла непогані гроші на співпраці з німцями. Навіть виготовили понад 2,5 тисячі його бюстів. Фактично “Louis Vuitton” був єдиним брендом, якому дозволили зайняти перший поверх готелю “Hôtel du Parc” поруч зі штаб-квартирою французької влади. А ще цей модний дім мав стосунки з режимом Віші, який відповідав за вивезення французьких євреїв до концтаборів. Про це писав у своїй книзі “Louis Vuitton: французька сага” Стефані Бонвічі. Він пояснював таку позицію Віттона солідарністю з новим режимом та прагненням родини вижити у ці нелегкі часи.
Добровільна співпраця Хуго Босс
Фото: нацисти у формі від Хуго Босс
Відомо, що спочатку ця компанія створювала одяг для поліціянтів та листонош, про це писав у дослідженні економічний історик Роман Кестер. Ще у 1931 році Хуго вступив до нацистської партії, а вже 2 роки по тому став отримувати замовлення на виготовлення нацистської форми. Для гітлер’югенда шив чорно-брунатну, для штурмовиків СА – брунатну. Історик Роман Кестер писав, що цей дизайнер забезпечив одягом значну частину підрозділів нацистської армії. Автор пояснює рішення засновника мод вступити до партії не прагненням отримати нові вигідні контракти, а бажанням бути послідовником націонал-соціалізму. У роки війни на його виробництві працювали 140 польських і 40 французьких невільників, переважно – жінки. Умови праці були жахливими, хоча Хуго Босс і намагався їх полегшити або хоча б надати працівникам житло.
Коли завершилася Друга світова війна, Хуго Босса визнали прихильником націонал-соціалізму, у 1946 році оштрафували на 70 553 доларів і позбавили права володіти компанією. Через 2 роки після цього він помер, а бізнес відродив у 1950 році зять Йохен Холі. У 1999 році представники бренду зобов’язалися відшкодувати збитки, які завдали підневільним робітникам та їхнім родинам, висловили глибоке співчуття. На початку 21 століття вже виступили із заявою, що сучасна компанія не має з тими подіями нічого спільного, бо вони сталися ще за часів, коли бренд належав родині Босс. А нові керівники дотримуються зовсім інших цінностей.
Чоботи для нацистів від Гуччі
Фюрер не дарма звернув увагу саме на Париж. Адже тут мешкало чимало талановитих дизайнерів та модельєрів, які могли б принести користь Рейху і підняти Берлін на принципово інший рівень у світі мод. Але були й інші країни. До переліку цінних для Гітлера потрапив й італійський дім Гуччі. Сімейна лавка-майстерня розвинулася до невеличкої фабрики, де виготовляли дамські сумочки та рукавички. Перший бутік відкрився у 1938 році у Римі, другий – у Флоренції. Коли Італія вступила у Другу світову війну, двох синів засновника марки Гуччіо Гуччі – Васко та Рудольфа – мобілізували на фронт. Старший син Альдо залишився, і він зумів укласти контракти на пошиття чобіт для нацистської армії. Обсяги були настільки великими, що шкіри не вистачало на сумки для загального продажу. Тоді Гуччі почали використовувати парусину. До речі, саме тоді і з’явився відомий принт – темно-брунатні, поєднані між собою ромби.
Участь Коко Шанель у політиці нацистів
З усіх відомих засновників мод Коко Шанель – чи не єдина, хто співпрацював із нацистами не лише добровільно, а й охоче. Відомо, що на початку війни вона ненадовго покинула Париж, але швидко повернулася і всі роки окупації жила з німецьким офіцером Гансом Гюнтером фон Дінклаге. Побутує версія, ніби Шанель це зробила, щоб визволити з полону племінника. Збереглася інформація, ніби Коко вирішила скористатися законами, які забороняли євреям тримати бізнес, щоб відібрати частку у своєї компанії у партнера П’єра Вертхаймера, який ще у 1924 році вклав велику суму в парфумерну лінію Chanel. Але той встиг втекти до Нью-Йорка і перед цим передати права Феліксу Аміо, а після війни викупив контрольний пакет акцій всього модного будинку Chanel. Коли Францію звільнили від нацистів, Коко Шанель спочатку заарештували за колабораціонізм, але згодом відпустили за протекцію Уїнстона Черчилля. Однак із вимогою залишити країну, що Шанель і зробила. А повернулася лише у 1954 році.
Чому Гітлера спіткала невдача у перспективних планах?
Причин тому декілька. І не лише через те, що переносити виробництва до іншої країни було проблематично. Деякі пояснення дав Люсьєн Лелонг у своєму листі партнерам. Він писав, що хоча й отримав усе необхідне, щоб розробити зимову колекцію в Біаріце з нормальним постачанням, виконати це завдання неможливо. Бо частина талановитих кутюр’є покинули Францію: Моліно подався до Англії, Скіапареллі – до Нью-Йорка. Про деяких фахівців взагалі жодних звісток не мав. Але керівник Палати синдикату високої моди підкреслював, що ті, хто залишився, сповнені хоробрості й такими планують залишатися до кінця. Це теж зіграло певну роль у реалізації планів фюрера. Хоча досягнення мети на початку війни було від нього дуже близько.