Туристи щодня проходять повз «Block der Frauen» на берлінській Розенштрассе в Мітте. Берлінцям, які там працюють, живуть або мають бізнес, давно знайомий вигляд групи жінок, висічених із червонуватих блоків пісковику. Авторка цієї скульптури — Інгеборга Хунцінгер, онука художника Філіпа Франка. Більш докладно про її життя та творчість читайте на berlinka.info.
Жінка, сила, опір
Будь-хто, хто зупиниться і прочитає табличку на пам’ятнику, дізнається, що вона присвячена сотням жінок із так званих змішаних шлюбів, які днями протестували на цьому місці в 1943 році проти арешту їхніх чоловіків-євреїв. До слова, вони фактично здобули перемогу, більшість із чоловіків були звільнені.
Вже літня, але все ще активна берлінська скульпторка Інгеборга Хунцінгер, яка народилася в Берліні в 1915 році, створила пам’ятник драмі та мужності всіх жінок, подальша доля яких здебільшого залишалася невідомою. Це була не перша робота відомої скульпторки, яка прикрашає вулиці рідного міста. Причому, багато її робіт несли думку про те, що жінка — це сила та опір.
Скульптури присвячені силі жінки
До прикладу, у парку Бельв’ю в Кепеніку стоїть кам’яна «Воскресаюча», як джерело сили жінки. Її тіло між земною тяжкістю та нестримним бажанням йти прямо, щоби бути вільною від усіх умовностей і обмежень. Так само в парку Монбіжу можна зустріти її витончену бронзову скульптуру «Земля». У готелі «Alexander Plaza» є смілива «Сицилійська мрія», а для меморіалу на честь «Тижня крові в Кепеніку 1933» вона створила «Обійняту пару». Наприкінці життя хотіла створити пам’ятник, напевно, найвідомішій німецькій феміністці, Розі Люксембург, але не вистачило часу. Тема опору — з політичних та моральних переконань і з любові — була створена спеціально для скульптора з району Кепенік у Рансдорфі.
Як молода комуністка та напарниця бійця в Іспанії, вона сама була частиною руху опору в Третьому Рейху. Донька єврея та онука художника Філіпа Франка, який був співзасновником Берлінського сецесіону в 1898 році, вчилася з Людвігом Каспером і була явно захоплена скульптурами Мікеланджело. Але Палата культури Рейху заборонила їй продовжувати навчання.
«Недоторкана» скульпторка
Деякий час вона працювала з Кете Кольвіц і Германом Блюменталем у легендарній студії Klosterstrasse. У 1939 році, незадовго до загрози арешту гестапо, вона втекла на Сицилію. Через три роки знайшла притулок у селі Шварцвальд зі своїм другом і мужчиною, художником Гельмутом Румером, і народила дітей. Їм не дозволялося одружуватися через расові закони. Румер помер в останні дні війни, а Інгеборга з дітьми поїхала до Східного Берліна.
Їй було вже 40, коли вона стала студенткою Фріца Кремера та Густава Зайца в Академії мистецтв Weißensee, перейнявши їхній канон форм і поєднала їх зі своєю жіночою силою. Пізніше вона сама викладала у Вайссензе. Попри критичний погляд на політику та повсякденне життя НДР, вона свідомо обрала Схід. Але дисидентські постаті час від часу з’являлися і зникали в її студії. Роберт Хавеманн, Вольфганг Бірманн, Хайнер Мюллер. Із Заходу приїжджали представники студентської «комуни», зокрема, Руді Дучке.
Держбезпеці довелося попрацювати, в «Operative Process Putschist» зазначалося, що художники та скульптори, хочуть спричинити політичний переворот у Східному Берліні й вірять, що можуть створити подібні умови в усій НДР. Та бойова біографія жінки, очевидно, зробила скульпторку недоторканою. Пропри тиск, шляхом постійних спостережень, особисто їй ні про що не дорікали. Через багато років після падіння Берлінської стіни вона сказала віденській газеті, що найбільше її дратував у НДР ідеологічний мавпячий бізнес у сфері культури та патерналізм.