Рахель Левін увійшла в історію Німеччини як перша єврейська жінка, котра створила незвичайний літературний салон, де збиралися відомі вчені, письменники та аристократи. Саме вона винайшла цікавий стиль у письменстві – епістолярне спілкування, її твори відкрили нове направлення для літературознавців. У літературі ця діячка більше відома за іменем чоловіка – Фарнхаген фон Ензе, протягом 30 років залишалася центром видатних подій Німеччини у мистецтві, літературі, громадській діяльності. Більше на berlinka.info.
Дитинство та юність Рахель
Рахель народилася у травні 1771 року у Берліні в родині купця-банкіра Левіна Маркуса. Дівчинка зростала у розкошах, але її цікавили інші пріоритети. Вона рано відчула презирливе ставлення спільноти до купецького стану, а жінок тоді взагалі не сприймали як особистість. Рахель приваблювало мистецтво, натомість бачила як батько презирливо ставиться до цієї когорти діячів. Вдома сфера культури визнавалася лише побутовим фактом: батько дає гроші у кредит, отже, це люди небагаті та уваги не варті. Цікаво, що до Левіна Маркуса приходили брати у борг такі відомі особистості, як драматург Іффланд і молодий публіцист Гентц.
Бачила Рахель і ганебне у політичному та суспільному відношенні становище євреїв у Німеччині, що теж додавало чимало гірких роздумів. З одного боку, вона не розуміла причини такого ставлення, з іншого – не приймала зайвого поклоніння “золотому теляті”, яке панувало у колах одновірців. Така суперечність сильно дошкуляла, дівчина навіть називала своє єврейське походження кинджалом, який хтось встромив їй у груди.
Створення літературного салону
Варто відзначити, що кінець XVIII – початок XIX століття ознаменувалися романтизмом та виникненням жіночих салонів, яких багато створювалося у Європі. Кожна власниця намагалася вигадати свою фішку, щоб виділитися та привабити відвідувачів. Після смерті батька на початку 1790 року Рахель одразу ж влаштувала у мансарді власного будинку літературний салон, де почали збиратися письменники, науковці, актори, аристократи. Люди прагнули поспілкуватися, обговорити суспільні та приватні проблеми. Але головним чином побачитися з хазяйкою салону, чиї оригінальність, душа та мова зачаровували відвідувачів.
Таємниця такої привабливості крилася в особистості Рахель. З дитинства вона мала гострий розум, вміння розговорити співбесідника, допомагала в тому й гарна освіченість. Дівчина добре опанувала науку правильно вести діалог: десь вислухати, десь підтакнути, висловити свою думку, делікатно посперечатися. А головне – зрозуміти свого візаві, налаштуватися на його хвилю. Рахель чудово засвоїла давню біблейську мудрість: “щосили вчіться розуміти інших”. У сучасному світі ця жінка напевне стала б популярною психологинею, принаймні таку роль вона виконувала у своєму салоні. Найвищою оцінкою здібностей Рахель можна вважати слова одного з найшанованіших гостей – пруського принца Луї Фердинанда, який називав хазяйку салону своєю духовною повитухою.
Зростання популярності салону
Шанувальників у чарівної власниці літературного салону було багато. Хоча сама вона вважала себе негарною та непривабливою, друзі описували Рахель як чарівну жінку з матовим обличчям, великими чорними очима і чарівним кучерявим волоссям. Але головною звабою був її шарм та вміння слухати співбесідника, підтримувати цікаву розмову. Один із відвідувачів салону згадував, що кожне слово цієї жінки нагадувало афоризми, речення були рішучими, запальними, які супроводжували жваві жести й швидка мова. З нею хотілося спілкуватися цілодобово.
Заміж Рахель вийшла пізно – у 40 років, чоловік був молодшим на 14 років, але цю різницю вона легко компенсувала блиском зовнішності та інтелекту. Ії чоловіком став політичний журналіст і прусський дипломат Карл-Август Фарнхаген фон Ензе, який обожнював дружину за гострий розум та привабливість. Щобільше, Рахель змінила віру, перейшла у протестантство, отримала нове ім’я – Антонія-Фрідеріка, яким потім часто підписувала свої твори. Заміжжя дало можливість перенести літературний салон у свій новий багатий будинок у Берліні. Щомісяця він приваблював все більше нових відомих особистостей, туди приходили Шеллінг, Гуцков, Гумбольдт, Фіхте, Жан-Поль Ріхтер. Цікаво, що гостями салону стали колишні позичальники батька Рахелі: драматург Іффланд, який обійняв посаду головного режисера Берлінського королівського національного театру, та Фридрих Генц – на той час вже військовий радник при австрійському канцлері Меттерніху.
Дослідники творчості Левін відзначають, що численні подорожі та зустрічі з видатними діячами сприяли розвитку її громадянської позиції. У 1806 році Рахель вже називали не лише натхненницею берлінського літературного гуртка, а й феміністкою, борчинею проти наполеонівського ярма Пруссії. Вона підтримувала зв’язки з таємними товариствами того часу, заклики Левін до свободи у палких промовах надихали тисячі людей.
Стосунки з Генріхом Гейне
Серед відомих гостей салону Рахель не можна не згадати німецького поета Генріха Гейне. В її салоні панував культ Гете, але так склалося, що приділяли увагу й молодому тоді поету. Між Рахель і Генріхом склалися теплі дружні стосунки, Гейне неодноразово писав у листах, що ніхто його не розумів так глибоко, як ця жінка. Вони листувалися, коли поет поїхав із Берліну, рівень їхнього взаєморозуміння найкраще пояснюють рядки Генріха: “Коли я читав її листа, мені здалося, ніби я встав уві сні, не прокидаючись, і почав перед дзеркалом розмовляти сам із собою…Їй відомо все, що я міг би їй сказати, відомо, що я відчуваю, думаю і чого не думаю…” Гейне присвятив Рахіль книгу “Повернення додому”, а у передмові відзначив: радий тому, що першим публічно вшанував цю велику жінку.
Новий спосіб письма від Рахель Левін
Винахід Рахель – незвичайний епістолярний стиль, побудований на діалогах. Так, вона була не єдиною жінкою, яка писала листи. Але, на відміну від уявлень про авторство, які сформувалися в Європі у 1800 роках, зосередилася не на односторонньому викладі, а на колективному. Її спосіб був діалогічним, вона писала адресатам і водночас – разом із ними будувала відповіді. У своїх листах ця жінка створила незвичайний світ філософії, музики, літератури, політики, це було скоріше рухом думок. Але думок, які наштовхували на цікаві та корисні філософські відкриття.
Рахель Левін ще у 20 років зрозуміла цінність таких листів, тому дбайливо їх зберігала все життя. У 1812 році наважилася розпочати тривалу серію епістолярних публікацій у різних журналах. Першим проєктом став діалог з майбутнім на час написання чоловіком Карлом-Августом, де вони обговорювали творчість Гете. До речі, з чоловіком Рахель пов’язували дуже теплі стосунки, хоча дітей їм доля не подарувала. Подружжю доводилося жити також у Відні, Франкфурті-на-Майні та Карлсруе, у 1819 році вони повернулися до Берліну.
Доля епістолярних творів Рахель Левін
За життя авторці вдалося опублікувати лише кілька творів у “Das Morgenblatt”, “Das Schweizerische Museum” та “Gesellschafter”. Підготувала до друку листи до Давида Вейта, Олександра фон дер Марвіца і Регіни Фроберг. Однак більше визнання, як письменниця, вона здобула вже після смерті, а пішла з життя Рахель Левін у березні 1833 року. Чоловік Карл-Август Фарнхаген того ж року опублікував однотомне видання її незвичайних листів, а ще через рік зібрав всі твори дружини й розширив видання до 3 томів.
Планувалося ще декілька збірок, але протягом другої половини ХІХ століття опублікувати вдалося лише частину. Колекція рукописів Рахель Левін складає понад 6000 листів, які писала 300 друзям та знайомим. Це були цікаві розмови з акторками, філософами, інтелектуалами, театралами… А ще залишилися щоденники з роздумами про життя. Сучасні дослідники відзначають, що роботи Рахель Левін ще чекають на відкриття. Але для нових способів читання знадобляться й нові способи редагування текстів, потрібні анотовані видання, щоб показати складну мережу думок, вчинків і позицій цієї неординарної жінки.