Когорта німецьких вчених нараховує чимало імен, більшість із них не лише зробили суттєвий прорив у науці, а й виховали багатьох послідовників власних теорій. Серед них – видатний берлінський вчений XIX століття, психолог, професор Вільгельм Грізінгер, який відкрив важливі патології психічних захворювань та методи їхнього лікування. Його посібник “Патологія та лікування психічних захворювань” привернув увагу медиків Європи і був перекладений на декілька мов світу. А засноване Грізінгером Берлінське товариство психології та неврології успішно працює і у XXI столітті. Більше на berlinka.info.
Подолання складнощів наук
Фото: Тюбінгенський університет, де навчався Вільгельм Грізінгер
Вільгельм народився у 1817 році у Штутгарті королівства Вюртемберг у родині Готфріда-Фердинанда та Кароліни-Луїзи Грізінгерів. Батьки подбали про належну освіту, до гімназії хлопчик вчився з репетиторами, тому добре засвоював нові науки. Його батько служив директором муніципального шпиталя святої Катерини, де надавали медичні послуги з психічного здоров’я всім мешканцям регіону.
Напевне цей приклад мав свій вплив, бо після отримання шкільного атестата у 1834 році Вільгельм став вивчати медицину у Тюбінгенському університеті. Здобув освіту у 1838 році, ступінь доктора отримав після захисту дисертації про дифтерію. Вивчав медицину ще у Парижі під керівництвом видатного фізіолога, члена Паризької академії наук Франсуа Мажанді. У 1839 році влаштувався працювати до психіатричної лікарні у Фрідріхсгафені.
Практична й наукова лікарська робота
Фото: посібник Вільгельма Грізінгера
Після навчальних поїздок до Парижа та Відня, практики у Фрідріхсгафені Грізінгер став працювати помічником лікаря у притулку у Вінненталі, яким керував Ернст-Альберт Целлер. Потім була робота у медичній клініці Тюбінгенського університету. У 1845 році здобув звання професора. Протягом цих 2 років Вільгельм опікувався психічно неповноцінними пацієнтами, які перебували у медичних закладах у Швабських Альпах. Всі свої практичні розробки й теорії виклав у посібнику “Патологія та лікування психічних захворювань”, який викликав неабиякий резонанс у медичному світі Європи і перекладався на різні мови.
На роботу Грізінгера сильно вплинула позиція Альберта Целлера, під керівництвом якого працював у притулку в Вінненталі. Той вважав, що всі форми психічного розладу – це лише поверхневі варіації однієї основної хвороби. А різні симптоми – прояви різних стадій. Відтак у своїй науковій праці Грізінгер описав психічні стани депресії, екзальтації та слабкості як основні форми божевілля. Своїми дослідами намагався довести, що психічно хворі мають бути прирівняні до тих, хто страждає від органічних захворювань. Адже між тілом і розумом зв’язок набагато сильніший, ніж заведено вважати.
Практичні поради від науковця
Фото: психколонія у Німеччині
У XIX столітті психічно хворих людей розміщували у відокремлених закладах, розташованих у віддалених районах. Переважно обирали сільську місцевість. А Грізінгер наполягав на тому, що не варто утримувати таких хворих роками вдалині від громади, це лише погіршує їхній стан. Натомість варто запровадити короткочасне лікування пацієнтів із гострими захворюваннями й робити це у містах, на постійному зв’язку з медичними закладами загального профілю. Перебування на природі позитивно впливає на психічно хворих, але професор переконував, що ефект буде кращим, якщо поєднати професійну та природну підтримку. Вільгельм Грізінгер визнавав, що не всіх психічно хворих можна вилікувати, але значній частині пацієнтів такий метод піде на користь.
Однак його сучасники ідеї щодо догляду у громаді замість сільських притулків не підтримали. Хоча професор пропонував залишити такі заклади тільки для тих, хто не може жити в суспільстві. Пропозиція залишити 60-150 місць у палатах для гострих випадків, а інших пацієнтів виписувати після курсу лікування знайшла практичне застосування тільки у XX столітті. Коли медики різних країн переконалися у результативності такого комплексного підходу.
Особливості наукової концепції Грізінгера
Дослідники певні, що ідеї професора набагато випереджали час, в який він жив. Так, Грізінгер пропонував поєднати комунальну медичну допомогу з психіатричною, це стало б можливим, якби персонал міських притулків отримав спеціальну підготовку у психічних лікарнях. Також його концепція передбачала такі заходи, як звільнення під час суду, сімейний догляд, лікування без медикаментів. Це все теж стало реальністю набагато пізніше.
А тоді такі пропозиції гостро розкритикували у 1864 році досвідчені психіатри притулків Генріх Лер і Брозіус. Припускають, ніби вони це зробили через те, що боялися втратити клієнтуру, але точної відповіді немає. Однак професор не відмовився від власних поглядів, продовжив публікувати статті у різних наукових медичних журналах. А ще у 1867 році заснував Берлінське медико-психологічне товариство, де пропагував свої ідеї. Там знайшов і чимало однодумців, які продовжили дослідження професорських теорій. Товариство залишилося і після смерті Грізінгера, у XXI столітті відоме у колах медиків як Берлінське товариство психіатрії та неврології.
Кар’єра у медицині
Суперечливі позиції не завадили кар’єрі професора. У 1849 році він перейшов до Кільського університету, де очолив кафедру внутрішньої медицини, керував університетською клінікою. У 1850 році одружився, майже одразу отримав вигідну пропозицію з Єгипту. Подружжя перебралося до Каїра, де Вільгельм працював на декількох посадах одразу: директора медичної школи, керівника місцевого управління охорони здоров’я та лейбмедика намісника Єгипту.
До Німеччини Грізінгери повернулися у 1852 році, а через 2 роки Вільгельм отримав запрошення на посаду професора внутрішньої медицини у Тюбінгенському університеті. У 1860 році перебрався до Цюриха, де працював директором кантональної лікарні та притулку. Чимало зробив для створення нової психіатричної клініки “Burghölzli”, яку у XXI столітті називають провідною психіатричною лікарнею Швейцарії. До Берліну він повернувся у 1865 році на посаду директора клініки внутрішньої медицини та психіатрії Шаріте. Але на новій посаді протримався недовго. У жовтні 1868 року Вільгельм Грізінгер помер від післяопераційної інфекції, що виникла після видалення перитифлітного абсцесу. Видатному вченому та медику тоді виповнився лише 51 рік.
Цінність наукових праць Грізінгера
Попри критику та звинувачення наукові концепції Грізінгера все ж отримали відгук у колах медиків того часу. Суперники нерідко приписували професорові формулу, ніби психічні захворювання – це хвороби мозку, але такої фрази в його працях немає. Вільгельм Грізінгер пропонував модель фізіологічних рефлексів, які описують органічну основу психічних симптомів і пов’язують їх з різними категоріями особистості. Запевняв, що передумови для розвитку психічних розладів розвиваються у мозку, їх не можуть спровокувати тільки моральні стреси.
За словами науковця зв’язок між тілом і душею утворювало сильне “я” людини, а слабке – навпаки, ставало причиною психічного розладу. Бо слабка духом людина не здатна контролювати свій стан належним чином. А якщо постійно борсатися у занепокоєні та стражданні, то психіка того не витримає. Так, Грізінгера складно назвати новатором у медицині, скоріше – синтезатором, який змішав медичну психологію з психологією та психіатричною практикою. Але його ідеї, концепції та оцінки суттєво допомогли майбутнім медикам і зіграли надзвичайно важливу роль у лікуванні психічних захворювань.