Рабин – це не лише тлумач закону, а й духовний суддя, наставник, радник і моральний орієнтир для всієї громади, людина, до якої приходять із найболючішими питаннями та найважчими проблемами. Щоб отримати цей титул, необхідно пройти роки навчання, випробувань і довести, що гідний бути взірцем для інших. Але навіть за дотримання всіх цих вимог далеко не кожен кандидат отримував благословення на служіння. Далі на berlinka.info.
Тому історія, яка розпочалася у Берліні на початку XX століття, здається майже неймовірною. Її головна героїня – тиха, але вперта дочка купця Регіна Йонас. З дитинства вона годинами просиджувала над Святим Писанням, дискутувала з викладачами та уперто відстоювала власні тлумачення. У світі, де навіть чоловікам було складно здобути титул рабина, ця молода жінка вирішила зламати багаторічну традицію й кинути виклик самому укладу релігійного життя своєї громади.
Вогонь і віра
Регіна народилася у Берліні у 1902 році у купецькій родині Вольфа та Сари Йонас. Дитинство проминуло у Шойненвіртелі – бідному єврейському кварталі. Батько, який став її першим учителем і відкрив світ Тори, помер від туберкульозу, коли Регіні виповнилося 11 років. Дівчинка пішла до школи, де одразу захопилася єврейською історією, із задоволенням вивчала Біблію та іврит. Однокласники пізніше згадували, що ще підлітком Йонас мріяла про кар’єру рабинки, хоча для жінки ця посада була недоступною.
У прагнення Регіни вірили не всі, але підтримку надавали. Серед них – ортодоксальні рабини Ісидор Бляйхроде, Фелікс Зінгерманн і відомий своєю прогресивною позицією щодо релігійної освіти для дівчат Макс Вейль. Він проводив богослужіння у синагозі Берліна на Райкештрассе, куди часто приходила родина Йонас. До своєї депортації у Терезієнштадт Вейль зустрічався з дівчиною щотижня, допомагав вивчати Талмуд, Шульхан Арух та інші тексти.
Світло у темряві
У 1923 році Регіна склала випускний іспит в Оберліцеумі Вайсензеє, а вже наступного року здобула педагогічну освіту, яка дозволяла їй викладати єврейську релігію у жіночих школах Берліна. Але цього Йонас було замало, вона прагнула вищої богословської освіти. У 1924 році дівчина змогла вступити до Вищої школи юдаїки (Hochschule für die Wissenschaft des Judentums), куди приймали жінок, хоча права на рабинське служіння не давали. Однак це не зупинило Регіну, вона стала єдиною студенткою, яка не погодилася на скромну роль вчительки.
Її дипломною роботою, керівником якої був професор Талмуду Едуард Банет, стало дослідження під промовистою назвою: “Чи може жінка обіймати рабинську посаду?” Дослідниця поєднала традиційну юридичну аргументацію з модерним підходом, прагнучи довести: про рівність статей йдеться у самих єврейських правових джерелах. Йонас відкидала ортодоксальне переконання про несумісність рівності з галахою і реформістське прагнення модернізації ціною відмови від галахи. Ретельно проаналізувала джерела, які стосувалися ролі жінок у єврейській традиції, навела приклади біблійних героїнь, талмудичних постатей на кшталт Берурії чи Ялти.
Проаналізувала навіть негативні висловлювання про жінок у Талмуді, порівнюючи їх з оцінками видатних мудреців, щоб довести: ці упередження є людськими, а не божественними. У червні 1930 року Йонас представила цю наукову працю на раді, педагоги визнали її першою у світі спробою знайти галахічне обґрунтування жіночого рабинату. Одним із головних аргументів Регіни Йонас у дисертації став ідеал скромності, вона довела, що жінки здатні відродити цінності смирення, стриманості та моральної відповідальності. На думку науковиці, жінка-рабинка не мусила виходити заміж, але мала право самостійно вирішувати: жити як дружина та мати або присвятити себе професії відповідно до здібностей.
Свідчення мужності та віри
Дисертацію оцінили на “добре” (Praedikat gut), але після смерті керівника Регіни – Едуарда Банета ситуація змінилася. Новий викладач Ханох Альбек не ризикнув висвячувати жінку, інші ж професори відмежувалися, щоб не спровокувати скандал. Тому Регіна здобула тільки диплом вчительки. Проте це її не зупинило. Йонас почала викладати єврейську релігію у кількох жіночих школах Берліна й швидко стала популярною серед учнів за відданість справі та глибоке знання предмета. Тим часом ситуація у 1933 році у Німеччині змінилася: антисемітські закони позбавили багатьох єврейських дітей права на навчання у державних школах. Відтак навантаження на єврейських вчителів значно збільшилося, Регіні доводилося навчати учнів не лише мові та релігії.
Попри всі перешкоди, Йонас не припиняла боротьби за висвячення. І у 1935 році її мрія здійснилася: рабин Макс Дінеманн погодився висвятити жінку від імені Конференції ліберальних рабинів. Регіні надали лише кілька років практики у Берліні, але вона використала їх максимально. У 1937 році Берлінська єврейська громада офіційно призначила її пастирсько-рабинською радницею у соціальних закладах. Йонас працювала в Єврейській лікарні, проповідувала у ліберальних синагогах, її запрошували навіть до відомої у Берліні Нової синагоги. Крім того, молода рабинка читала лекції для груп “WIZO”, “Jüdischer Frauenbund” та єврейських жіночих гуртків, відвідувала хворих, дбала про стареньких, чиє життя після сумнозвісної “Кришталевої ночі” перетворилося на важке випробування.
Пасторка у пеклі трагедії
Взимку 1941 року Регіна отримала завдання від “Reichsvereinigung der Juden in Deutschland” – організації для німецьких євреїв, створеної у 1939 році. Вона мандрувала містами, де єврейські громади залишилися без рабинів, читала проповіді у Брауншвейзі, Геттінгені, Франкфурті-на-Одері, Вольфенбюттелі та Бремені. У 1941 році Йонас, як і інших берлінських євреїв, залучили до роботи на фабриці. Але навіть у цехах вона залишалася рабинкою для тих, хто потребував духовної допомоги.
Регіні друзі неодноразово радили виїхати з Німеччини, але вона вперто відмовлялася. На Шавуот 1939 року рабинка пояснила свою позицію тим, що правління нацистів – час випробувань вогнем, тому німецькі євреї мають взяти на себе історичний тягар. А ще – бути гарантами єврейського майбутнього, відстоювати Ізраїль, продовжувати справу предків з Синаю. Однак за політики нацистів у Регіни не залишалося шансів. У листопаді 1942 року мужню рабинку разом із матір’ю депортували до Терезієнштадту. Там вона не залишила служіння: проповідувала, консультувала та офіційно працювала у “Referat für psychische Hygiene” під керівництвом психоаналітика Віктора Франкла.
Голос віри після смерті
У жовтні 1944 року життя Регіни трагічно обірвалося: її з матір’ю вивезли до Освенцима, де жінки, ймовірно, загинули того ж дня. В архівах зберігся її рукопис під назвою “Лекції єдиної жінки-рабинки Регіни Йонас” – 24 теми для лекцій, нотатки до проповідей та підсумок її релігійного світогляду. Йонас писала, що бачить єврейський народ вписаним Богом в історію як благословенну націю. І що завдання Ізраїлю – будувати стовпи світу, а робота у Терезієнштадті відповідала цій меті. На думку першої рабинки, саме чесні чоловіки та хоробрі жінки завжди були опорою єврейського народу і намагалася цій вимозі відповідати.
Сучасні дослідники переконані: ці слова Регіни Йонас стали заповітом, який продовжує надихати берлінських євреїв і у XXI столітті. Мужню та віддану жінку громада столиці не забула. У 2014 році у Терезієнштадті було відкрито меморіальну дошку, яка увічнила життя та спадщину Регіни Йонас – першої у світі рабинки, яка не зламалася навіть у жахливі часи Голокосту.
Джерела:
- https://www.projectkesher.org.ua/news/yevreys-ki-zhinky-feministky/
- https://jwa.org/encyclopedia/article/jonas-regina
- https://aboutholocaust.org/en/facts/who-was-rabbi-regina-jonas-and-why-was-she-murdered-in-auschwitz-in-1944
- https://www.svoboda.org/a/minjyanu-vopreki-zhiznj-i-smertj-pervoy-v-mire-zhenschiny-ravvina/32881105.html