Берлін, 1913 рік, у кабаре «Лінден» виступає дівчина з полум’яно-рудим волоссям, злегка закинутим назад, одна брова насмішкувато піднята, на ній вдягнута, мабуть, улюблена джентльменська краватка з простою блузкою. Це – Клер Уолдоф, яка співає пісню, що стане її найвідомішою піснею, її торговою маркою. Про життя й творчість співачки читайте на сайті berlinka.

Мегаполіс мрії

Клер Уолдофф, це не справжнє ім’я актриси, вона була народжена, як Клара Вортман. Ще одна не відповідність — її скрізь ідентифікують як справжню берлінку, як завзяту «Bolle» — сміливу берлінську дівчину чи «mit Schnauze und Herz» — добродушну, зухвалу берлінку, насправді дівчина народилася не в Берліні. Вона вперше потрапила до бурхливого мегаполіса в 1906 році. Вперше побачила гігантське місто Берлін і була вражена. Був забутий Гельзенкірхен, саме там минуло дитинство дочки шахтаря. Так само був забутий Ганновер, де вона відвідувала середню школу для дівчат Гедвіг Кеттлер, з мрією стати лікарем. І про  Катовіце, Клер теж забула, де після розлучення батьків вона не змогла дозволити собі навчання. До слова у Ганновері Клара Вортман жила в сім’ї Шміц, батьків актора театру, кіно і режисера Тео Лінгена. 

Початок кар’єри

Але чому б не зробити кар’єру завдяки своїй любові до театру та музики? Протягом двох років Клер грала і співала другорядні ролі в провінційних і мандрівних театральних трупах за мізерну плату, перш ніж піддатися магнетичному притяганню Берліна з його театрами та новими популярними кабаре.

У новачки спочатку не було регулярного театрального залучення, лише кілька другорядних ролей і тимчасові контракти. Друзям часто доводилося допомагати їй матеріально. Але після її виступу в кабаре «Роланд фон Берлін», відразу ж були надруковані нові афіші: «Клер Уолдофф, зірка Берліна». Вона заспівала лише три невибагливі пісеньки, у платті, купленому в кредит, замість ошатного костюма, оскільки офіційна цензура забороняла жінкам з’являтися в чоловічому одязі після 23:00. Але її зухвалий, комічний стиль, її «підморгування», іронічний підхід навіть до найсентиментальніших текстів зробив Клер Уолдофф зіркою кабаре. 

Елегантна і проста публіка однаково любила свою Клер Бероліну і сміялася над такими піснями, як «О, Боже, які дурні чоловіки», «Хто тут брудом кидається?» чи «Викинути чоловіків з Рейхстагу». Або були зворушені такими піснями, як «Материні руки» або «Це було його оточення».

Неприйняття нацизму

Її грубий голос, який не можливо було сплутати ні з яким більше, можна було почути по радіо та на платівках. Її величезний репертуар включав пісні мюзик-холу, популярну берлінську вуличну музику, народні пісні, мелодії оперет, літературні шансони. За три десятиліття вона стала справжньою народною співачкою.

Клер Уолдофф була шипою в оці нацистів. Багато її пісень були занадто сміливими, багато її композиторів і авторів пісень були євреями, багато її друзів відкидали націонал-соціалізм, як і вона. І ні для кого в Берліні не було секретом, що вона жила з жінкою. За нацистів було закрито багато кабаре, багато друзів виїхали в еміграцію. Клер Уолдофф все рідше з’являлася на публіці або виступала на сцені й була практично заборонена в радіоефірах. Цей Берлін уже не був її містом, і вона рідко приїздила сюди, намагаючись уникнути постійного стеження, побоюючись арешту. А тому здебільшого гостювала в інших німецьких містах.

Клер Уолдофф пережила кінець війни зі своїм супутником і коханцем Оллі фон Редером у їхньому маленькому баварському будинку для відпочинку. У 1950 році, вже страждаючи проблемами серця, Уолдофф повернулася ще раз, востаннє, до свого улюбленого Берліна. Вона ще раз заспівала старі пісні, злегка закинувши назад червоне волосся.